Гліб Вишеславський, Олег Сидор-Гібелинда. Термінологія сучасного мистецтва. Означення, неологізми, жаргонізми сучасного візуального мистецтва України

Анастасія Нечипоренко ・ Лютий 2012
Київ, Париж: Terra Incognita, 2010.

Зазвичай критико-мистецтвознавчі розмови про сучасне українське мистецтво розпочинаються з сумніву щодо його фактичного існування. Інший спосіб говорити на цю тему – вертатися до трипільської культури, фольклору і традиційної обрядовости. І перші, і другі своєю діяльністю укладають термінологічний дискурс для обговорення проблем генеалогії та розвитку українського сучасного мистецтва.

Книжка Гліба Вишеславського та Олега Сидора-Гібелинди – результат творчого тандему митця і критика мистецтва – безпрецедентна спроба самоопису культурної ситуації пострадянського часу у сфері візуального мистецтва. Всі тексти насичено «живим» матеріялом культурного процесу другої половини XX – початку XXI століття, активними учасниками якого були й самі автори.

У книжці можна виокремити кілька термінологічно-інтерпретаційних ліній. По-перше, детально прописано адаптації західних ідей і концепцій на українському ґрунті; по-друге, вказано автентичні локальні, властиві українському історичному досвіду, особливості візуального мистецтва. Прикметною рисою є розмаїття авторських термінів і жарґонізмів («арт-лайно», наприклад), витворених у мистецькому нонконформістському середовищі. Втім, термінологічну невизначеність постмодерної теорії, притаманну сучасній культурології (як і загалом науці), автори й не намагаються розв’язати.

Дискусії, що точилися у «сквотах» Києва, Одеси, Москви та Парижа, охоплювали теми трансформації виражальних засобів передачі повідомлення: із плоскої площини картини або колажу в об’ємний асамбляж, а далі у просторову тривимірність інсталяції; із нерухомости статичного зображення в динамічний відео-арт, інтерактивний медія-арт та перформанс. Предметом активного обговорення є можливості цифрових технологій та інтернету. Автори пропонують на конкретних прикладах розрізнити лінії західноукраїнського та київського постмодерну і діяльність «діяспори», – на них великою мірою вплинув італійський трансаванґард, але мають вони й локальні специфіки.

Після довготривалого панування соцреалізм – монопольно леґітимізована система мистецької діяльности – похитнувся на хвилі вільного і часто трагічного волевиявлення шістдесятників. Відтоді розвивається українське неофіційне мистецтво, що втілюється в андеґраундні й неоаванґардистські форми. Слід наголосити, що словник (радше енциклопедія) подає неймовірно широкий перелік імен митців, що творили тоді альтернативну культуру в Україні та діяспорах. Сучасний читач, зацікавлений творчістю, наприклад, українських акціоністів, зможе знайти описи окремих мистецьких акцій, не зафіксованих у жодних інших джерелах.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!