Артем Чех. Точка нуль

Світлана Ославська ・ Березень 2019
Харків: Vivat, 2017.

«Точка нуль» — одна з низки книжок-щоденників, спогадів і художніх текстів про АТО, авторами яких є військові, волонтери, медики, капелани й навіть полонені. У нотатках-нарисах, або ж, за означенням видавництва, есеях, Артем Чех описує своє перебування у Збройних силах України солдатом п’ятої черги мобілізації. Книжка отримала премію «ЛітАкцент року — 2017» в номінації «Есеїстика й художній репортаж».

Короткі, три- й чотиристорінкові тексти охоплюють десять місяців. Спершу, в розділі «Нові сни», Чех розповідає про приготування до передової. Відправною точкою є Святошинський військкомат, а далі — полігон під Рівним, Гайсин, південь України. Другу, більшу частину книжки «Осінь, зима і знову весна» присвячено перебуванню «на нулі», тобто на передовій під Попасною.

Це лаконічні й стримані тексти. Окремі з них починалися як дописи в соцмережах, і лише потім їх було доопрацьовано для книжки. Інші автор не міг чи не хотів оприлюднювати, перебуваючи в армії. Це проза письменника, який, за власним зізнанням, у романі «Війна і мир» пропускав розділи про війну. Відповідно, героїчний чи бойовий виміри війни його не цікавлять. «Ми бачимо цю війну такою, яка вона є. І себе бачимо такими, якими ми є», — автор уважний до психології людей на війні та до побуту, в якому добре помітно хвороби та сильні сторони українського суспільства.

Герой есеїв — мешканець столиці, представник креативного класу та людина інтелектуальної праці, часто іронічний до себе й стилю життя свого оточення в Києві. Артем Чех аналізує своє життя до мобілізації та перебування в армії: спостерігає, як втягується в систему, стає жорсткішим. І, попри все, залишається чужинцем серед «простих хлопців» і «здебільшого натрапляє на спротив, класову недовіру, зщулений погляд». Та згодом навіть такий герой, який мовчить і спостерігає, стає своїм і все частіше чує: «Пиши, Чех». Адже він є тим, хто здатний розповісти ширшому колу осіб про біль і бруд, про щирість і втому, про все те, що неможливо висловити, бо «як це все поєднати, і як з усім цим жити, і як жити без усього цього?». Йому довіряють відповідальну місію: пиши.

«Усе спрощується на добовому чергуванні» — перебування «на нулі» якоїсь миті стає для Чеха «нулем» думок, відчуттів і навіть очищенням, коли й говорити не обов’язково. Перебування «на нулі» — це тут і тепер, але водночас — втеча думками до минулого чи майбутнього, до іншого життя — комфортного, зрозумілого й контрольованого. Та минає осінь, настає зима, і автор віднаходить способи контролювати й часом абсурдну реальність передової: розпорядок дня, самодисципліну. Чех зіставляє цей стан із настроєм погонича верблюдів у пустелі: «тиха небезпека, дальня дорога, повний самоконтроль».

Це виважена книжка, написана з добрим літературним чуттям. Автор оприявнює свої літературні орієнтири, згадуючи Бабеля і Шаламова, Довлатова і Чехова та інших. Не цурається й алюзій на популярну культуру, як-от на Джорджа Мартина. Тексти Артема Чеха тамують спрагу знати про реальність війни, та водночас, що далі заглиблюєшся у них, то сильніше ту спрагу відчуваєш.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!