Войцех Ґурецький. Тост за предків. Абхазія.

Андріана Біла ・ Лютий 2019
2018.
Тост за предків: Переклад з польської Галини Крук. Львів: Човен; Абхазія: Переклад з польської Олени Шеремет. Київ: Темпора.

Польський журналіст Войцех Ґурецький у репортажах подає багатопланове дослідження Кавказу: історичне, культурне, політичне, релігійне. Його кавказький триптих складають «Планета Кавказ» про Північний Кавказ, «Тост за предків» про Азербайджан, Грузію і Вірменію та окремо – «Абхазія». В Україні перекладено другі дві.

«Тост за предків» – потужне напрацювання про співжиття трьох сусідів: азербайджанців, грузинів, вірмен. Про особливості розбудови держав, тяжіння до европейських цінностей чи вкоріненість в азійську консервативність, причини ворожнечі між цими народами. Поміж цим – найгостріші питання невизнаних республік.

Текст розходиться у декілька композиційних пластів: від історичних екскурсів із фактичними подробицями, які водночас не перевантажують зайвим, а цілісно окреслюють феномен країни, – до реплік із перших уст жителів крихітних провінцій. Розділи сплітаються навхрест і розходяться: дослідницький аспект із роз’ясненнями та суб’єктивний погляд зі спостереженнями. Кожен точковий випадок – це нагода розшифрувати окремий виток: зустріч із наскельними малюнками – відсилання до язичницької проторелігії, згадка про будинок випадкових добродіїв розгортається у висвітлення проблеми біженців зі спробою заглибитися у свідомість скривджених.

Азербайджанові вділено найбільше уваги: окремий розділ розшаровано на розповіді з фактографічними даними й коментарями та короткі, послідовно пронумеровані авторські нотатки – «Бакинські щоденники». Шлях Гейдара Алієва, прорахунки Абульфаза Ельчибея та президентське наступництво клану Алієвих, політичні маневри, корупційний зашморг, вектор трансформацій в Азербайджані дають змогу зіставити тамтешні події з процесами в Україні, віднайти точки відліку та коефіцієнт проґресу. Автор дає свою оцінку і висновки щодо політичного роздоріжжя між диктатурою та демократією, однак чітко промальована картина заохочує до власних міркувань.

Репортажі про Азербайджан – це смислова ґрадація від дальнього кута бачення до прицільно близького, від атмосферного до конфліктного. Наближаючись до текстових кордонів – розділу «Грузія та Вірменія», Ґурецький усе більше розгортає питання Нагірного Карабаху, площин боротьби азербайджанців та вірмен: від побутової до дипломатичної.

Композиційне поєднання репортажів про Грузію та Вірменію – це не провокація чи нагода поставити близькі і водночас далекі народи разом, наче за одним столом, аби підняти «тост за предків». Навпаки – із кожним наступним пластом тексту розумієш своєрідність і бачиш дроблення на унікальні деталі: Грузія зі своїм поглядом на Европу, Вірменія із розумінням недоцільного товаришування з Росією. Політичний екскурс у грузинські реалії зупиняється на кроках Шеварднадзе та часах неспокою, комуністичних рудиментах, а ментально-культурна строкатість Грузії тлумачиться історіями про субетноси й меншини, географічно помежовані перевалами.

Репортажна панорама Вірменії: сплетіння історій та леґенд, пояснення витоків упереміш із феноменом ліванських вірмен, вірменсько-турецька ворожнеча, впливовий католикос, ментальний дуалізм, Вірменія внутрішня і зовнішня – діяспорна.

При кожній нагоді розібратися у проблемі невизнаних республік зринає московська рука, квазидержави прямо промовляють невпевненістю щодо самовизначення. Три південнокавказькі народи стали заручниками і національних комплексів, і маній, і мітів, але що найстрашніше – провокацій колишнього колонізатора.

В Абхазії своя територія, кордони, громадяни, парламент, армія. Але цивілізований світ відмовляється чути про її окремішність: «порожнеча, чорна діра, біла пляма на карті, дике поле сучасності». Офіційно її не існує. І найскладніше тут – ця роздвоєна «незалежність», розуміння обох сторін: небезпеки дроблення світу на квазиуламки та людей, які боронять свою унікальність.

Абхазький досвід автора – це двадцять років спостережень у горнилі суперечностей: війна, втрата з боку Грузії контролю над республікою, повоєнний хаос, крихка рівновага впродовж майже десяти років і чіпке дипломатичне панібратство з Москвою, яке дало Сухумі ілюзорне відчуття безпеки.

Автор розтлумачує, що таке абхазькість. Крихка двозначна незалежність – лише її наслідок, сама вона – специфічний кавказький синдром: постійні суперечки за історію, спадщину, непоборне прагнення довести, що мій кількавідсотковий народ – найстарший, найсміливіший, найгостинніший і найбільш скривджений: «Сто обраних народів. На відрізку в кілька тисяч квадратних кілометрів. Хто не згоден – той ворог».

Абхазію прописано хронологічно, від листопада 1993 року. Кожен період змінний, нестабільний: у кожному описано невдалі спроби домовитися, розгортання нових воєнних дій, сфальшовану участь Росії, яка «консервує» конфлікт, аби тримати ниточками весь Кавказ: «Неврегульований конфлікт, який тліє й зав’язує руки грузинам та абхазам, в інтересах Москви».

XXI століття позначилося для Грузії та Абхазії зміною напруги, але не її згасанням: спроби налагодити грузинсько-абхазькі відносини, робота інтелектуалів з обох сторін, аби переконати суспільство, що абхазька культура ближча до грузинської, ніж до російської, що саме радянська влада насаджувала грузинам недовіру до абхазів, десятиліттями формуючи образ ворога; спроби латинізації та мрії про «абхазьке диво» як перепустка до співпраці з ЕС. Утім, маневри у бік діялогу обірвалися 2008 року, коли Москва домоглася остаточного панування над Абхазією, використавши й Південну Осетію. Прозріння до Абхазії прийшло надто пізно: «Ми були незалежні, поки нас не визнала Росія».

Репортажі Ґурецького – спроба поглянути на Кавказ чи не найбільш тверезо, не крізь екрани або нашарування упереджень. Навіть якщо голос репортажиста буде в чомусь не надто переконливим, на те й мозаїка текстів, аби зібрати відгомони представників різних етносів, меншин, еміґрантів і скласти свою картину. Виглядатиме вона пошматованою, як і «планета Кавказ».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!