Мірча Еліаде. Трактат з історії релігій

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2017
Київ: Дух і Літера, 2016.
Переклад з французької Олексія Панича

У масштабному дослідженні релігійного феномена Мірча Еліаде зазначає, що історія релігій зводиться до драми, зумовленої втратою та повторним відкриттям релігійних цінностей, але і ці втрати, і повторні відкриття ніколи не є остаточними. Передусім дослідник вводить читача в заплутану складність релігійних фактів та розмаїття культурних кіл, у яких вони проявляються. І ставить два запитання: що таке релігія та наскільки можна говорити про історію релігій. Дослідник пропонує обговорення проявів священного (ієрофаній), позбавляється апріорного визначення релігійного феномена, аналізує групи проявів священного, виявляє його модальності, вивчає одночасно «нижчі» і «вищі» релігійні форми і поступово розчищає ґрунт для підсумкового обговорення сутности релігії.

Вихід праці українською цінний не лише для дослідників релігії, а й для вітчизняної гуманітаристики загалом. Адже маємо справу з науковим текстом, окремі ідеї і смисли якого можна актуалізувати у філософському, етнологічному розмислі, дослідженнях мистецтва або медій. А висновки щодо амбівалентности сакрального, можливости занепаду абсолютного та структури символів можуть виявитися і точками, з яких виростатимуть діялог або дискусія з Еліаде, можливість нових перспектив осягнення культури початку ХХІ століття.

Натомість означування цієї книжки як розрахованої на ширше коло зацікавлених у пізнанні релігійного феномена є проблематичним. В авторській передмові Еліаде зазначає, що смисл «Трактату з історії релігій» можна осягнути, лише прочитавши книжку повністю, адже вона в жодному разі не є довідником. Своєрідна «антидовідниковість» праці водночас і відштовхує, і приваблює, точніше — приваблює, відштовхуючи. Вона спонукає читати «Трактат», періодично сповільнюючи темп в одних розділах і прискорюючи в інших. Таку особливість дослідження Еліаде легко помітити, зіставивши розділи, присвячені солярним культам, священному часу і міту вічного повернення та священним каменям або структурі символів. Вражає, як уміло дослідник вибудовує композицію наукової праці. Та й схема висновків, що поступово складається, є ледь не досконалою конструкцією, хоча місцями саме це й насторожує.

Еліаде свідомий і того, що його бібліографічні посилання не є вичерпними. Особливість перспективи, представленої у «Трактаті», полягає в тому, щоб релігійний феномен розглянути в собі — в тому, що в ньому є ориґінальним. Тому Еліаде цікавлять насамперед факти (табу, ритуал, символ, міт, Бог), і багатосторінкова праця демонструє всю їхню поліфонію, а часом і хаотичність.

Книжка дає змогу чітко побачити весь корпус центральних ідей Еліаде як дослідника сакрального і профанного, впливу історії на релігійний досвід, розмаїття проявів священного, складности «примітивного» релігійного феномена та діялектики ієрофаній. У різних розділах дослідник періодично уточнює методологічні зауваги, представлені на початку книжки, повертаючись до зафіксованих труднощів, що постають перед дослідником модальностей священного. Найголовнішою з таких тез є визнання як найпевнішої методи тієї, яка враховує і використовує гетерогенні документи, не вилучаючи жодного, і водночас ставить питання про змісти, відкриті всіма проявами священного.

Неважко помітити, що Еліаде послідовно наголошує амбівалентне ставлення людини до сакрального, що пов’язано зі структурою самого сакрального та природною реакцією людини на нього, зазначаючи, що історія впливає на релігійний досвід. У тексті книжки розсіяно й доволі промовисті тези щодо специфіки існування людини загалом, причому одні з них є симптоматичними для філософсько-антропологічного розмислу часу написання «Трактату», другі спонукають розглядати їх у контексті сучасної культури, а треті — до дискусії. Особливо прикметною тут є тема ритуальної діяльности і механізму перетворення на неї діяльностей фізіологічної та психологічної.

Переклад і упорядкування українського видання «Трактату», що їх здійснив Олексій Панич, позначено повагою до тексту і до неоднозначностей розуміння, що можуть виникати під час спроби передати окремі думки Еліаде. Мабуть, тому в коментарях-примітках перекладача помітно дві лінії. Перша — власне примітки із короткою додатковою інформацією та поясненнями, і друга — коментарі, з яких постає прискіпливе відстеження співвідношення термінів, варіянтів їх перекладу, тлумачень. Саме з таких приміток перекладача можуть виростати перспективи актуалізації і центральних, і марґінальних річищ розмислу Еліаде, представлених у праці. Приваблює Паничева послідовність у веденні цієї другої лінії коментарів від початку книжки до її завершення.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!