Марія Савчин. Тисяча доріг. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби під час і після Другої світової війни

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Київ: Смолоскип, 2017.

«Смолоскип» перевидав спогади підпільниці ОУН-УПА Марії Савчин (псевдо – «Марічка»). Цей твір належить до найяскравіших і літературно найдосконаліших мемуарів про події 1940–1950-х років у Західній Україні. Авторка демонструє літературний талант, спостережливість, увагу до нюансів та критичне мислення. Разом це створює опуклу, багатозначну і, звісно, суб’єктивну картину.

Оповідь Савчин переплітає в собі «велику» і «малу» історії. Бої та підпільна діяльність УПА перетинаються з особистою історією «Марічки». Бачимо її дорослішання, коло спілкування, вступ до ОУН, перехід у підпілля, одруження, боротьбу, арешти і втечі. При цьому авторка час від часу звертається і до буденних, інтимних подробиць, не дуже властивих «героїчному» дискурсові. Скажімо, розповідає про юнацькі закоханості, стосунки з чоловіком, про «більш ніж дружні» симпатії з іншими повстанцями. Або про те, що вона та її чоловік («Орлан» – один із лідерів УПА) не вміли плавати.

Тут є інформація про устрій криївок, що відрізнявся залежно від реґіону; про способи передавання інформації та інші форми зв’язку між повстанцями; про співпрацю з населенням; про бажання перенести боротьбу чи принаймні аґітацію на терени Центральної України (яку оунівці з прикордонної перспективи називали «Сходом»). Є, зрештою, загальні роздуми про стратегії боротьби ОУН-УПА. Ці міркування часто виявляються критичними, надто на адресу проводу повстанців, що перебував поза Україною (це, між іншим, відображає непрості стосунки, які склалися в Савчин із керівниками бандерівського руху після її виїзду на Захід).

Попри це, авторка мемуарів залишилася безумовно відданою загальній концепції діяльности ОУН-УПА та самій організації, принаймні її українській, «польовій» частині. Савчин розуміє боротьбу упівців як тактично програшний, однак перспективний знаковий етап, важливий для того, щоб у майбутньому досягнути незалежности.

Відданість ця виявилась і в тому, що «Марічка» не висловлюється на теми, через які рух ОУН-УПА зазнавав і дотепер зазнає дошкульної критики (зокрема, й внутрішньої, як показує випадок із Миколою Лебедем). Ідеться про міру участи в етнічних чистках, співпрацю з нацистами, іноземними розвідками тощо.

Варто відзначити емоційність і психологізм книжки. Савчин зуміла ефектно передати психологічний стан і відчуття людини в збройному підпіллі, її реакцію на неминучі круті повороти долі в таких умовах. Що ж до перипетій – їх у «Тисячі доріг» вистачило б на десяток пригодницьких романів та фільмів. Із цієї перспективи добре, що нинішнє видання нагадує та наново актуалізує сюжети, пов’язані з ОУН-УПА, сприяючи їхньому осмисленню в різні способи та з різних перспектив. Осмисленню індивідуальному, з максимально мінімізованим ідеологічним тиском – а саме такого типу рефлексіям і сприяють історичні першоджерела, зокрема спогади.

«Тисячу доріг» супроводжує передмова Володимира В’ятровича. Вона, вочевидь, не лише ілюструє дослідницькі й публіцистичні інтереси історика, а й може символічно означувати один із векторів Українського інституту національної пам’яті, що його він очолює, в рік 75-го ювілею УПА. Тут варто іще раз повторити, що оприлюднення першоджерел і документів доби є одним із найкращих способів відзначення таких дат.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!