Адам Міхнік. У пошуках свободи. Есеї про історію та політику

Віталій Пономарьов ・ Червень 2010
Київ: Дух і Літера, 2009.

Цю збірку есеїв її автор – дисидент, лідер «Солідарности» та головний редактор часопису «Gazeta Wyborcza» Адам Міхнік – написав упродовж 1975–2006 років, окремі розділи – у в’язницях соціялістичної Польщі. Він присвятив свою розповідь про досвід пошуків свободи Єжи Ґедройцеві, Яцкові Куроню та власному батькові – «єврею та комуністу» Озії Шехтерові, натомість себе самого означивши як поляка та антикомуніста.

«Похмура гангренозна диктатура комуністичної номенклатури» часів Польської Народної Республіки – попри її «веґетаріянський», порівняно з радянським режимом, характер, – була неприйнятна для Міхніка з двох причин. По-перше, своїми повсякчасними намаганнями підпорядкувати собі, принизити і залякати людину, поневолити її розум та в усьому бодай трохи обмежити її свободу. А по-друге – своєю запопадливістю перед Москвою, тотальним переслідуванням інакодумців, заохоченням посередности та селекцією найгірших, деморалізацією та інтелектуальним розтлінням суспільства – культивуванням брехні, конформізму та антисемітизму. Своїми «плюгавими» діями комуністична влада просто-таки провокувала «відщепенців» на затятий інстинктивний, моральний, естетичний та ідейний опір, хоча більшість незгодних не сподівалася дожити до її повалення.

Антикомуністичний опір у Польщі (як і в Україні) лежав у річищі національної традиції боротьби за політичну самостійність, і тому кожний Міхніків есей є порахунками з історією. Вельми чутливий до слідів минулого у сучасності, він особливо переймається засобами, що їх поляки впродовж останніх двох століть виробили для захисту своєї національної ідентичности. Це були збройні повстання, політична і внутрішня еміґрація, культурницька діяльність, органічна праця, просвітництво, господарська робота, громадська самоорганізація і нарешті – витворення паралельної суспільної інфраструктури, незалежної від чужої держави. Окремим випадком поневолення спільноти є примушення її до компромісу, проте, застерігає автор, при цьому нездоланною межею для неї мають бути збереження своєї культурної окремішности, мови та національних святинь.

Отож Адамові Міхніку йдеться про спадщину і пам’ять, про віру, гідність, сором і шок (Єдвабне, Кельці), лють, смуток, іронію та гордість («Солідарність»), а також про вольність, справедливість і милосердя. Саме його продемонстрував Міхнік уже у новій Польщі, протестуючи проти проведення люстрації та захищаючи генерала Войцеха Ярузельського – за його режиму лідер «Солідарности» теж був ув’язнений. Ця книга також про прагнення особи та спільноти бути собою, про сенс буття поляком і про польську долю, яку, за словами автора, «ми мусимо боронити, як боронили її наші діди й батьки. За всяку ціну».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!