Карл Еміль Францоз. Ucrainica. Культурологічні нариси

Інна Корнелюк ・ Грудень 2012
Чернівці: Книги – ХХІ, 2010.
Упорядкування, переклад з німецької, передмова й коментар Петра Рихла

Німецькомовний письменник, культуролог-просвітник Карл Еміль Францоз (1848–1904) родом із Галичини, де його ім’я нині мало кому про щось каже. Проблема напевно знов та сама: в цій країні не читають. У нарисі «Література малоросів» він, австрійський журналіст і літературознавець, небезпідставно нагадує про цей дамоклів меч, який століттями висить над Україною, її історією, культурою, зрештою, над майбутнім. Малорозвинутість – стан розуму і передусім культури, яка детермінує економічні та політичні досягнення. Українська історія це підтверджує, хоча, зауважує дослідник, до 1600 року в Малоросії було 67 друкарень, у московитській Росії лише 16. Російська інвазія виявилася страшнішою від будь-якого варварства чи татаро-монгольської навали: «де й коли упродовж двох поколінь один народ анексував письменників, літературу, культуру іншого народу?».

Автор не припускається прямих оцінкових суджень у дослідженнях, натомість дібрані факти проймають до кісток. Нібито й немає нічого моторошного у Францозових текстах, але Малоросія постає в них наскрізь трагічною та приреченою. Дослідник намагається дошукатися істини (справді, чому держави так і нема?) в етнопсихології, історіософії, заходить на терени метафізики, та все одно філософський камінь тоне в болоті абсурдної політики російських монархів. Цвіт нації, десятки дивом зацілілих від тотальної русифікації українських інтелектуалів їдуть до Москви на заклик російського уряду, чемно виконують його вказівки, а країна перетворюється на безголосу «купку кріпаків і священиків». Нариси Францоза власне й проймають через невтішні причиново-наслідкові зв’язки в розвитку країни (які культуролог спостеріг ледь не два століття тому), висліди ж актуальні дотепер. Мабуть, колективне підсвідоме нічого не забуває, тож не дивно, що отруєна пам’ять ніяк не оговтається від пережитого, і все це дається взнаки кожному поколінню українців. Можна говорити й про оспівані тіні забутих предків, а можна сказати, що йдеться про те, коли предки «виходять із тіні» (це вже наукова термінологія). Тінь тут є синонімом так і не прожитого життя, про яке наші предки мріяли. Францозова публіцистика цікава не лише тим, що спроможна достукатися й відчутно розширити національну свідомість. Його свідчення мають і художню вартість, вони живі, пластичні, дотепні. Та ще й, крім усього іншого, перекладено їх за важкодоступними сьогодні виданнями. Це – історія буття України, якої ми не знаємо. Просто знахідка для етнографа та для кожного стиліста: на сторінках книжки оживає Буковина 1875 року, її мадяри, гуцули, рутени, русини, шваби, ціпфери, липовани, словаки, євреї (польські та вірменські) в яскравих національних строях. Забута говірка мультикультурних Чернівців, як і галицький балак Львова, звучить у найтонших емоційних тонах і конотаціях завдяки філіґранному перекладові Петра Рихла.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!