Taras Prochaśko, Serhij Żadan. Ukraina

Богдана Матіяш ・ Березень 2007
Kraków: Nemrod, 2006.
Przełożyła Renata Rusnak. Zdjęcia Jędrzej Majka

Після книжки-альбому «Львів. Три есеї» (див. «Критика», 2006, ч. 3, с. 23), про яку я написала, що можна тільки «мріяти про час, коли подібне видання з’явиться в котромусь із українських видавництв», «Немрод» видав начебто в такому самому форматі «Україну», але враження від цієї книжки цілком інакші.

У жодному разі не йдеться про вміщені у книжці тексти: із ними все гаразд. Прохаськів есей «Discours de cosaques» та Жаданів текст «Атлас автомобільних доріг України» (він увійшов у Жаданову книжку «Біґ мак2», що її торік видала «Критика») цілком гармонійно співіснують ув одному просторі. Не хотіла би (зло)вживати формул(ою)у «Схід і Захід разом», щоби прокоментувати візію України, яка налагоджується і вимальовується через зв’язок цих двох текстів, але цілком очевидно, що вона – асоціятивно – може прозвучати найпершою. Як інакше, якщо по один бік (книжки) Прохаськові гори, криївки, Делятин, горіхівка й липи (зануривши обличчя в цвіт яких, можна пережити правдиве щастя того, що ти є), а по другий – мертвий індастріел Сходу, повні вагони вугілля, та дороги, якими мандрує Жадан? Хоча – і це найприємніше – насправді ні про Схід, ні про Захід не йтиметься. Мова про одну країну (а не дві й не двадцять дві), в якій усі топоси пов’язані мільйоном незримих ниточок-сполучень: так, що ніби й непросто побачити, в чому ж і де та тяглість, а вона, однак, просто собі є – як єдність у відмінностях, єдність множинности, єдність різних оптик бачення, що в Тараса Прохаська врешті завершується тезою: я і Україна – це одне й те саме.

Текстово видавці зробили добрий вибір, подавши два дуже приватні стосунки до України; що ж до візуального ряду, можу тільки сподіватися (мріяти?), що пересічний поляк не повірить, що Україна розпочинається чоловіками в спортивних штанях, що сидять у дерев’яних карпатських хатинках, а завершується трилітровими слоїками з консервованими помідорами, огірками й перцем, що виставлені на Бесарабському ринку в Києві (додайте до цього продавчинь відповідного «формату» за прилавками...). Добірка фотографій в альбомі, як на мене, досить-таки ганебна. Мало того, що знімки мають не найліпшу якість (не знаю, як треба фотографувати Карпати, щоби вони вдалися такими примітивно-негарними), то їх ще й дібрано дуже хаотично: від Карпат перескакуємо до якихось дерев’яних дрогобицьких церков, сфотографованого в калюжі Львова, дуже «показових» і «репрезентативних» для знання про Україну полів, озер і річок, «шматка» неба, в який «потрапило» кілька бань Михайлівського собору, поїздів, рибалки з велосипедом над водою (підпис до фото – «Черкаси»), якихось картинок на кшталт: трамвай і будка з квасом... Деякі знімки дуже нагадують фото з іще совкових українських альбомів, і певно ж читач таки зауважить дисонанс поміж есеями та знімками, і, може, таки запитає, звідки він?

Цей візуальний ряд можна прочитати як коментар до образу України в польських очах, що дисонує із репрезентацією України, якою її бачать українці, і зв’язок та неузгодженість цих обох текстів (українського та польського, відбитий через есеї та фотографії) очевидно потребують аналізу в площині імаґології; відтак про цю оптику бачення буде що сказати і українцям, і полякам.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!