Mykola Riabczuk. Ukraina. Syndrom postkolonialny

Віталій Пономарьов ・ Березень 2016
Wrocław — Wojnowice: KEW, 2015.

Революція гідности і українсько-російська війна, що вибухнули між київським (2011) і вроцлавським (2015) виданнями «Постколоніяльного синдрому» Миколи Рябчука, дали можливість верифікувати його концепцію «Робінзон — П’ятниця». Згідно з нею, постколоніяльний синдром є виявом взаємної психологічної залежности, а тому завжди потребує двох: колонізатора і тубільця, окупанта і абориґена, якого він «визволив», кочівника і осілого мешканця, варвара і еліна, Робінзона і П’ятниці.

Автора насамперед цікавлять стосунки російського Робінзона і українського П’ятниці. Перший вимагає від другого визнавати себе за старшого брата, носія цивілізації та виконавця всесвітньо-історичної місії (тому-то Робінзонові «очі коле» кожне нагадування про абетку, віру й інші культурні цінності, які він отримав колись від П’ятниці). Натомість П’ятниця сподівається від Робінзона заступництва і визнання себе «тоже русским», а для цього засвоює Робінзонову мову, переймає його пам’ять, набір історичних сенсів, пантеон героїв, систему цінностей і навіть погляд на його, П’ятниці, співвітчизників як на недолуге, пропаще, відстале плем’я; а на тих, що наважились чинити опір «визволителям», — як на «українських буржуазних націоналістів».

На відміну від Польщі, Угорщини або Чехії, зауважує Рябчук, в Україні забагато п’ятниць сприйняли за своє насаджуваний робінзонами комунізм. Це спричинило віртуальний поділ України навпіл: на Lebensraum для колоністів і землю автохтонів. А відтак і на два світи: східний  — тоталітарний, колективістський, імперський, і західний — вільний, приватний, український.

Власне, Революція гідности і була черговою спробою визволити українського П’ятницю — третьою за ліком, нагадує автор, після Оксамитової та Помаранчевої революцій. Вони мали на меті потрійне визволення: політичне (свобода), економічне (заможність) і національне (незалежність), а третя спроба засвідчила переорієнтацію українського суспільства із цінностей виживання на цінності самореалізації.

Нинішні маґнатська контрреволюція і розчленування України, дивна війна на Донбасі та капітуляція Заходу перед російською аґресією (Чому ми маємо вмирати за Ґданськ, а також за Київ, Мінськ, Вільнюс, Варшаву?) постачають дослідникові матеріял для осмислення постколоніяльного синдрому вже як неоколоніяльного. Він теж потребує двох — російського Робінзона і його західноевропейського П’ятниці. Тепер цей П’ятниця щосили намагається зрозуміти російського Робінзона, натомість не здатен збагнути, як можна заради самої свободи йти із шаблею на танк або зі щитом і палицею проти снайперів. Цей герменевтичний дисонанс є головною причиною теперішнього цивілізаційного зсуву Европи — переміщення її ціннісного центру ваги із Заходу до Балто-Чорноморського міжмор’я.

Рябчук завершує книжку висновком, який напевно оскаржать у Москві як екстремістський і русофобський, у Берліні — як націоналістичний (бо занадто український) і шкідливий для «законних інтересів Росії», а у Брюселі — як нетолерантний і неполіткоректний: «Наполегливість, із якою українці знову й знов намагаються довершити справи, які були предметом революції 1989 року у Східній Европі, свідчить, що західний курс, який обрала Україна, незворотний, і найкраще, що може зробити Росія, — це наслідувати Україну в цьому русі, а не намагатися заблокувати його».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!