Олександр Зайцев. Український інтеґральний націоналізм (1920-ті – 1930-ті роки). Нариси інтелектуальної історії

・ Грудень 2013
Київ: Критика, 2013.
Науковий редактор Ярослав Грицак

Монографію львівського історика, професора Українського католицького університету Олександра Зайцева присвячено одній із найчастіше обговорюваних, але найменш фахово досліджених тем новітньої історії України – генезі та розвитку радикальної течії українського націоналізму міжвоєнної доби. Свідомо дистанціюючись від багатолітніх публіцистичних дискусій про те, чи були діячі з-під прапора ОУН героями звитяжної боротьби за незалежність, а чи схильними до тоталітаризму екстремістами або й фашистами, автор зосереджується на проблемі співвідношення загальноевропейських тенденцій і специфічно місцевих властивостей у феномені українського інтеґрального націоналізму – ідейно-політичного руху, що сформувався у 1920-х роках головно на Галичині та в середовищі української політичної еміґрації і був представлений трьома основними напрямами: Дмитром Донцовим та його послідовниками («чинний націоналізм»), Організацією українських націоналістів («організований націоналізм»), Фронтом національної єдности Дмитра Палієва («творчий націоналізм»). У семи розділах книжки, що в них, окрім історії питання та методологічних і теоретичних засад дослідження, всебічно проаналізовано ідеологію та, певною мірою, практики цих трьох напрямів, а також погляди їх критиків із консервативного, демократичного та комуністичного таборів, дослідник, послуговуючися, серед іншого, теорією політичних релігій, показує, що український інтеґральний націоналізм, по-перше, витворював власний символічний універсум із розгалуженою системою мітів і ритуалів, за стрижень якої правив палінгенетичний міт – міт нового народження нації в націоналістичній революції та новому світовому порядку, заснованому на пануванні здорових і сильних націй та рас; по-друге, як і інші европейські інтеґралістські націоналістичні (зокрема фашистські) рухи, був ідеологією закритого суспільства, схильною до тоталітаризму та сакралізації політики, але так і не перетворився на викінчену політичну релігію. Крім того, автор доводить, що хоча український інтеґральний націоналізм назагал можна тлумачити як різновид фашизму (надто в рамках історії ідей), але таке потрактування матиме невисоку евристичну цінність, натомість набагато доцільнішими для українського випадку (та решти подібних) є описові моделі консервативної революції (для Донцова), а надто усташизму (для ОУН) – особливого типу революційного інтеґрального націоналізму, що постає за чужинського панування і прагне здобути в перебігу визвольних змагань власну авторитарну національну державу й утримати її всіма доступними засобами, аж до терору.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!