Виктор Малахов. Уязвимость любви

Володимир Єрмоленко ・ Червень 2006
Київ: Дух і Літера, 2005.

Нова книжка київського філософа Віктора Малахова містить низку есеїв і статтей, здебільшого друкованих раніше в різних виданнях. Історична вертикаль книжки доволі глибока: вона тягнеться від сучасности до пластів індивідуального досвіду 1960-х та 1970-х і далі до глибин традицій: міської, національної, вселюдської.

Тематика книжки розмаїта: мов старий будинок, вона має безліч явних і потаємних кімнат. Одна з кімнат – «етична» (есеї «Етос філософії», «Три етики: до типології етичної свідомости»), інша – «естетична» («Художній образ як феномен культури»), у ще одній – священна тиша мовчання та молитви («Слово та безмовність у давньоруській культурі», «Мовчання в діялозі – діялог у мовчанні»).

Декілька есеїв мемуарні: у них говорить в’язка й щільна пам’ять філософа, в якій події та кадри дають відчути дихання епохи шістдесятих і сімдесятих, підпільного Києва інтеліґенції. Таким є есей «Епоха джазу прийшла в Україну» – напівджазовий, як і саме «синкоповане життя» відлиги, він розповідає про духовний ритм молодих людей, які входили у філософію, про чутливість, майже тілесність їхньої свідомости, про «дух, що розквітав <…> дивовижними чуттєвими кольорами», про «оголеність плоті в світі, оголеність душі в тілі».

Низка есеїв є ніби авторовою розмовою з Паскалем, Сковородою, Бубером та Бахтіним, Генріхом Батіщевим, Сєрґеєм Авєрінцевим.

Ще декілька есеїв присвячено онтології Києва. Тут авторова філософія звільняється від тісних меж поняттєвої мови: мислення стає немовби подорожжю просторами та часами, набуває кольору, щільности й звуку. Такими є есеї «Філософія в місті (Міська онтологія та філософська свідомість)» і «Київські медитації»: у них постає образ міста як космосу, в якому послаблюються зв’язки «ґрунту та крові» й «важлива не так укоріненість, як долученість», у якій лабіринти спілкування можуть щохвилини спричинитися до нових подій.

У книжці зачіпає стиль Віктора Малахова: м’який, інколи зворушливий, інколи іронічний, стиль теплої медитації, стиль тихої бесіди. Йому не властиві аґресія чи поза; його стихія – вода й повітря, а не вогонь чи залізо. Цей стиль природний, у ньому майже немає дистанції, це не стиль воїна чи будівничого, що споруджує захисні мури, а радше стиль прочанина, котрий крізь ці мури проходить, мов крізь повітря.

Прочанин стоїть на відкритому просторі, вразливий для пострілу; у цій вразливості любові – його сила та його інтриґа.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!