Святослав Гординський. В обороні культури. Спогади, портрети, нариси

Наталя Іванова ・ Червень 2007
Київ: Гелікон, 2005.

Упорядники книжки Михайлина Коцюбинська, Роман Корогодський та Надія Світлична зібрали мистецтвознавчі, історико-культурні та критичні статті, передмови до монографій, автобіографічні нариси, спогади про українських митців та інші теоретичні, в тому числі вперше публіковані, тексти Святослава Гординського. Їх супроводжують докладні біографічні передмови Богдана Гориня, Лариси Крушельницької, Олени Гординської-Юрчук. Це поліфонічна та складна мемуарна партія: картина мистецького життя Галичини у перші десятиліття XX століття хронологічно перетікає в «будні» (зрештою, повні відкриттів) української еміґрації у Франції та США, а також у тривалий діялог із тим «другим світом», чи навіть «другими світами» – географічними, культурними й політичними, – які можуть дати художникові відчуття дистанції, наближаючи його водночас до світу глобального. Це перший план книжки, що, цілком сподівано, відкриває Гординського як людину европейської освічености й шанобливости до цінних паростків глобальної культури в своєму та національному минулому. По-друге, Гординський і учнем був «примхливим», налаштованим на екстремальні зміни вчителів, обстанови, «натур», українських і зарубіжних контактерів; і організатором мистецького життя «неспокійним» (виставки українських та европейських «парижан» у Львові, участь в організуванні АНУМ, численні презентації наших художників на еміґрації, зокрема резонансної виставки в Детройті 1960 року, «відкриття» Олександра Архипенка – ці та інші справи, з якими асоціюється ім’я Гординського, є основним сюжетом книжки). Нарешті, збірник дає змогу побути в інтелектуальному просторі критика, де існують – і це особливо цікаво – доцентрові рухи та домінанти. Письмо Гординського ерудоване, деталізоване враженнями та чіткими називаннями подробиць, але напрям руху їм, очевидно, задають «ідеологічні» рефрени. У цьому сенсі книжка «виголошує» навіть не теорію – програму, чи не центральною вимогою якої є відповідність українського мистецтва загальносвітовим взірцям. Добре відчутно, що ця думка, прекрасна та ваблива, містила ще й виразний «аґресивний» складник: налаштування на боротьбу з обмеженістю (чи, може, з її стереотипом) української культури, виривання її зі стану стаґнації та підпорядкованости. У контексті сучасного звучання цієї книжки постає запитання: чи лишилася в силі та яких змін зазнала ця «проґресивна» аґресивність сьогодні?

Наостанок зауважу, що титул книжки, також доволі промовистий, походить від однієї з уміщених статтей Гординського – «В обороні українського мистецтва»; але сам його вибір, – зрозуміло, є продуктом сучасности.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!