Йонас Люшер. Весна варварів

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Київ: Основи, 2017.
Переклад з німецької Роксоляни Свято

На другий день розкішного і схожого на фарс весілля молодого британського фінансиста в Тунісі гості перетворюються на безробітних із заблокованими картками й купою кредитів, бо Велика Британія оголошує державне банкрутство. Знадобилося менше ніж доба, щоб фінансисти й менеджери, власники підприємств і трейдери та менш успішні старші родичі молодят (розгублений і втомлений середній клас зразка ХХ століття) перетворилися на нових варварів. Тріюмф дикости, знищення курорту у вогні, вбивства, насилля – це десяток фінальних сторінок «Весни варварів», проте відчуття неминучости такого розвитку подій є вже від середини книжки.

Спостерігачем (більше) і учасником (менше) трагедії є англійський бізнесмен Прайзинґ, який випадково опиняється на весіллі і від початку усвідомлює злочинність цих справ. За ним спостерігає інший (безіменний) оповідач: Йонас Люшер використовує прийом оповіді в оповіді. Текст є переказуванням історії драматичної подорожі Прайзинґа до Тунісу, що ведеться від особи безіменного персонажа. Розмова відбувається в закладі для осіб із психічними розладами, і оповідач (точніше переповідач) уважно ставиться до персони англійського бізнесмена та його способу вибудовувати текст, говорити, сприймати світ і себе.

Швайцарсько-німецький письменник Люшер дебютував «Весною варварів» у 2013 році і 2016 року отримав за цей твір, перекладений п’ятнадцятьма мовами, премію імені Ганса Фалади. Позаминулого року вийшов другий Люшерів твір – «Крафт». У післямові до українського видання «Весни варварів» перекладачка Роксоляна Свято наголошує багатоаспектність антиутопічного виміру твору, адже не лише державне банкрутство може підштовхнути до здичавіння людства. Перекладачка застерігає від того, щоб читати твір як попередження щодо майбутньої світової фінансової катастрофи, і називає Люшерів твір скринькою-головоломкою з багатьма розв’язками, грою, в доброму розумінні хуліганською і ґротескною.

Попри смислову щільність, твір не захаращено демонструванням авторової ерудиції. Економічно-фінансовий і культурний контексти, соціяльна критика є в тексті, але і їх Люшер не виопуклює. Автор лаконічний та уважний до деталей, що дають можливість натякнути на проблеми бідности й розкошів, несправедливости і байдужости, екологічну кризу та другу хвилю Арабської весни, ілюзорність спроб розвинених країн відмежуватися від менш успішних держав, експлуатацію, дитячу працю, біженців і втрату людського в людині. У тексті є безліч натяків на теми, імена, події, розпізнати які зможе лише читач, обізнаний з історією окремих країн і глобалізованого світу. «Весна варварів» має прикмети постмодерністського письма, та вони не є вирішальними.

Персонажів можна згрупувати у три вписані одне в одне кола, причому осіб у двох крайніх представлено ескізно. Цим міні-роман нагадує малярське полотно, яке потребує споглядання одразу зблизька й здалеку. У центральному колі опиняються оповідач – англійський бізнесмен, його менеджер – колишній еміґрант Проданович, батьки нареченого, туніський промисловець Слім Малух і його дочка Саїда. Дії персонажів другого й третього кіл змінюють значення для оповіді: певної миті Люшер робить другорядних осіб важливими. Так він вчиняє із наглядачем басейну Рашидом, із безіменним власником загиблих у автокатастрофі верблюдів, із Прайзинґовою економкою або з окремими здичавілими у фіналі твору представниками найвищих фінансових кіл Лондона. Прикметною особливістю Люшерового письма є безжальність до персонажів: вони рідко викликають симпатію, хоча сам опис не є оцінковим.

Текст насичено натяками на прояви близько десятка глобальних проблем людства. Люшерова майстерність полягає в тому, аби не назвати більшість із них, але показати, що навіть за умов усвідомлення їхньої суті у вирішенні немає зацікавлених. Твору притаманна стримана іронія, часом – сарказм. У тексті трапляються мотиви й образи, до яких є окремі запитання. Серед таких – трохи нав’язливі моторошні епізоди зі смертями верблюдів та сцена, в якій мати нареченого читає вірш поета-бітника на фарсовому весіллі. Зрештою, своєрідним ключем до загадок тексту-гри є остання Прайзинґова фраза: «Ти знову ставиш не ті запитання».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!