Підготував Сидір Кіраль. «…Віддати зумієм себе Україні». Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком

Степан Захаркін ・ Лютий 2007
Київ–Нью-Йорк: 2004.

На посмертну долю Бориса Грінченка випала кричуща несправедливість. Упорядник найвідомішого українського словника, чиє ім’я стало такою ж емблемою національної лексикографії, як імена Вебстера, Дудена, Літре чи Даля; фундатор першого в Російській імперії українського видавництва; перший хранитель нашого першого національного музею; редактор першої на підросійських теренах української щоденної газети – одне слово, людина, пам’ять про яку будь-яка нормальна культура мала б оточити пошаною та вдячністю нащадків – у себе на батьківщині ось уже понад сто років є постійною мішенню для образ і уособленням найнепривабливіших тенденцій тієї культури, співтворцем якої він був. А що уявлення про привабливе і непривабливе плинні, то й Грінченко ходив спершу в народниках і просвітянах, потім – у буржуазних націоналістах і фашистах, трохи згодом – у націонал-лібералах, а з певного часу утвердився в репутації ретрограда, який чинив опір модернізації та европеїзації українства. Дієвим інтелектуальним щепленням проти такого настільки ж поширеного, наскільки й хибного погляду на Грінченка може стати книга, що її на високому текстологічному і коментаторському рівні підготував Сидір Кіраль: видання Грінченкового листування з близьким другом – рано померлим письменником Трохимом Зіньківським. Це – заціліла частка багаторічної кореспонденції, що охоплює останні сім років життя Зіньківського (1885–1891). Історико-культурне значення цього епістолярію – виняткове, і йому судитиметься довге життя в українській науці. У листах оживає молода Україна 1880-х років із великими надіями й далекосяжними планами, запальними суперечками про все і вся, безкомпромісними судженнями та гострими оцінками, непідробною вірою в свій народ і готовністю «сконати в праці» заради його майбутнього. «О, яким злим, яким немилосердно злим докором згадає колись історик наше подлюшне недбальство! Ми, ми самі винні в тому, що у нас досі нічого нема! Бо “хто дбає, той і має”, бо “толцыте и отверзется вам”! Лінь, недбалість і зрада – ось чим ми досі вславилися, ось наш історичний “формулярный список”», – писав Грінченко Зіньківському в 1888 році. На відміну від багатьох своїх сучасників і нащадків, він робив усе, що міг, аби підважити цей стереотип.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!