Андрій Любка. Вісім місяців шизофренії

Ігор Самохін ・ Листопад 2008
Ужгород: Ліра, 2007.

Двадцятирічний закарпатський поет Андрій Любка вже, здається, встиг стати місцевою зіркою. У поезії він сміливий та незалежний, любить писати про секс, алкоголь і матюкатися – тобто нічого ориґінального, на перший погляд. Втім, вчувається власний голос – не цілковито самобутній, де в чому вторинний, але цікавий і непересічний.

Любка не звик довго шукати матеріалу для поезії – він фіксує на папері передусім враження, переживання, можливо, навіть фантазії, записуючи у низках здебільшого неримованих рядків увесь цей «восьмимісячний роман із навколишнім світом» (як сказано в анотації). Звісно, збірка стала через це сховищем розмаїтих досвідів, інколи не надто й доречних. Але читаючи про всі ці походи з друзями на пиво, ранкові пробудження, численних колишніх жінок, відчуваєш авторову щирість, навіть якщо насправді колишніх жінок у нього було набагато менше. Любка – досить простий, але не примітивний, часом задумливий, але не патосний. Головні теми його віршів, здається, є і головними темами його життя, або ж навпаки. (Я дімедролю. Читаю вірші. / Багато бухаю. Багато сплю. / Залізаю у сон, наче у нішу. / Я матюкась. Але не курю.) Всілякі епатажні дрібниці та знущальний вірш про спілку письменників засвідчують авторову чи то провінційність, чи то інфантильність, але, на диво, майже не дратують. Вірші несуть якийсь спокійний і мрійливий настрій, дещо ранковий. Бо й серед усього, про що пише Любка, найбільше він пише про сон і пробудження, а також про сновидіння і заспаність. Можливо, і збірка – не восьмимісячний роман із життям, а всього лише восьмимісячний сон про пиво, жінок, спілку письменників, записаний заспаним автором після пробудження?

Серед літературних батьків Андрія Любки відчитуються передовсім Чарлз Буковскі та Сергій Жадан, і то здебільшого Жадан «ранній». Загалом це створює певний наліт вторинности, несвіжости. Але не стирає індивідуальність авторської свідомости та пропущеного через неї досвіду, а тільки допомагає поетові шукати себе – що йому, сподіваємося, вдасться.

Приємно бачити, що література в реґіонах не лише існує, а й має що показати навіть звиклій до всього столиці. Інше питання – чи дійде до столиці ця книжечка (до речі, дуже симпатично видана)? Хтозна, чи зможе Любка здобути прихильність української публіки, живучи в Ужгороді, але певні шанси на те він має.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!