Архиєпископ Ігор Ісіченко. Війна барокових метафор

Володимир Шелухін ・ Грудень 2018
Харків: Акта, 2017.

Епоха релігійної полеміки XVI–XVIII століть залишила ґрандіозну літературну спадщину, яка мала далекосяжний вплив на розвиток різноманітних форм культури в Україні, де за ключовий жанр правив полемічний трактат — синкретичне письмо, яке поєднало риси богословського диспуту, історичного досліження, публіцистики, художньої оповіді й мемуаристики — чи не найориґінальніший зразок прозового староукраїнського письменства. Архиєпископ Ігор Ісіченко піддає ретельному, насамперед текстологічному аналізові полемічний трактат Касіяна Саковича «Перспектива» (1642) та «Літос» (1644), що його написав колектив могилянських інтелектуалів під керівництвом митрополита Петра Могили як відповідь на «Перспективу». Автор також оглядово торкається творів Саковича «Календар старий» (1640) та «Собор київський схизматичний» (1641) для рельєфнішого представлення цієї контроверсійної постаті.

Виходець із родини православного пресвітера й друг Мелетія Смотрицького, людина, що перевідкрила аристотелівську філософію для православних кіл, він обирає служіння, керуючись принципами духовного оновлення, зорієнтованого на тридентські зразки, які, вочевидь, він прагнув адаптувати до потреб східної церкви, поступово розчаровується у практиці православ’я, переймає унію, від якої врешті переходить до римо-католицизму. У «Перспективі» Сакович зосереджується на занедбаному стані східної (як православної, так і унійної) обрядовости, доктринальних хибах, низькому моральному рівні духовенства, вбачаючи у єднанні з Римом ліки проти цих недуг. «Літос» відповідає на закиди Саковича. Обидва трактати залучають велику кількість джерел: патристику та новіших східних і західних теологів, істориків церкви, інші полемічні трактати і навіть власні враження, усні свідчення тощо. Ісіченко занурює аналіз у стильовий простір культури барока, розглядаючи обидва тексти як зразки барокового письменства, що потребує багатовимірної герменевтики. Метафоричність арґументації, подекуди гостра в’їдливість полеміки, що межує з художньою іронією та сарказмом, які балансують на межі «високого» богословського диспуту та «ницої» лайки, що наче зійшла з якоїсь ярмаркової інтермедії. Поза цим широким культурним контекстом збагнути характер полеміки вкрай важко.

Структура книжки дає змогу повно відобразити змістовні аспекти трактатів. Окремі розділи присвячено таїнствам або ж геральдиці чи візуальному оформленню, зважаючи на значущість візуальної компоненти для барокової культури.

Арґументацію та контрарґументацію трактатів подано в табличній формі, що суттєво спрощує знайомство з перебігом полеміки. Важливою компонентою є підрозділи «богословський резонанс», які вміщено за основними розділами: критику, яку висловив Сакович, попри те, що могилянці гнівно відкидали її, насправді нерідко використовували для уточнення та посилення православної контрарґументації. Аби з’ясувати, чи мала вона вплив на православні кола і який саме, Ісіченко звертається до пізніших православних джерел із могилянського середовища й знаходить чимало свідчень, що критичні зауваження враховувалися в багатьох місцях «Великого Требника» (1646) чи могилянському катехизисі «Зібрання короткої науки про артикули віри» (1645) — основоположних джерелах ортодоксального віровчення в тогочасній Україні. Подібний резонанс критика Саковича, вочевидь, мала й для Греко-Католицької церкви, що віддзеркалено в документах Замойського синоду 1720 року. Сакович був носієм ідей модерности — чи не першим, хто в тогочасній Україні відкинув (у трактаті «Календар старий») думку про тотожність істинности і старожитности, яка мала аксіоматичний характер для східної побожности. Він здійснив першу спробу раціоналізувати та систематизувати східну ортодоксію, використовуючи, зокрема, леґітимні в західній культурі інтелектуальні інструменти. І попри шквал гострої, подекуди особисто забарвленої критики, яку він цим накликав на себе зі спільноти колишніх одновірців, справив значний вплив на обрядове й доктринальне оновлення православ’я.

Для культурологів, істориків церкви та літератури, богословів «Війна барокових метафор» —значуще джерело. Для ширших інтелектуальних кіл книжка важлива, оскільки надає переконливі докази, що Православна церква вже переживала періоди оновлення, хоч і суперечливого, але доволі радикального. А це виклик, що загострюється для сучасного православ’я не лише в Україні.

Видання супроводжують деталізовані примітки, бібліографія та іменний покажчик, однак не скрізь наведено переклади цитат із різних джерел, зокрема, давніми мовами.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!