Упорядник Сергій Павленко. Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах

Василь Кононенко ・ Лютий 2012
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

Однією з головних причин повстання Івана Мазепи, стверджує упорядник цієї збірки Сергій Павленко, було надмірне використання українських збройних сил у військових планах Пєтра І. Це робить історичні свідчення про кампанії доби Мазепи важливим складником дослідження ґрандіозних змін, що сталися в усій Центрально-Східній Европі під час Північної війни 1700–1721 років.

Хоча переважну більшість зібраних тут джерел уже надруковано в «Русской старине», «Письмах и бумагах Петра Великого», «Полном собрании законов Российской империи» та інших виданнях, це зовсім не применшує значення праці. Адже документи переважно є малоприступними для пересічного читача. До того ж у збірці також уміщено шість джерел, які Сергій Павленко відшукав в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського.

Перший розділ (18 документів) присвячено походові російсько-українських військ у Крим 1687 року. Серед них найважливішими є щоденник Патрика Гордона та донос старшини на Івана Самойловича. Цікаво, що Самойловича зображено майже незалежним правителем Гетьманщини. Наприклад, українському гетьманові закидали, що після укладення Вічного миру 1686 року він «не велел и молебствовати по церквах». Так само Самойлович дозволяв собіговорити про своїх протекторів – «царських дітей» та «Москву» те, що про них думав. Водночас стосунки між новонародженою українською шляхтою та «Москвою» наприкінці XVII формулювалися у термінах «не през шаблю нас взяли, то й не наказуйте нам».

Втім, коли 25 липня 1687 року гетьманом обирали Мазепу, новий український залежний володар давав присягу на вірність цареві, і такі політичні «обітниці » не могли не впливати на повільне, але невпинне зростання лояльности нобілітету окремішньої на той час Малоросії щодо православного монарха Московської держави/Російської імперії.

Розділ «Другий кримський похід» (11 документів) містить Мазепині листи до патріярха Іоакіма, уривок із «Сучасного стану великої Росії, або Московії» Іржі Давида, нотатки із «Записок про Московію» (1698) французького дипломата Фой Де ля Невіля, для якого Іван Мазепа був надзвичайно освіченим, «козаком із народження», але «дуже відданим Польщі». Така оцінка засвідчує, що Мазепу сприймали як людину з культурного світу Речі Посполитої, а не Московської держави. Рубрика «Передвоєнні заходи» (12 документів) містить грамоту молдавському воєводі та володареві Щербану Кантакузену від 28 грудня 1688 року щодо його можливого прийняття у російське підданство, гетьманські прохання і доповіді та царські рішення від 10 березня 1690 року, статті гетьманові Мазепі від царів (24 березня 1692 року), а також досі не публіковані документи (з Інституту рукопису), які уточнюють окремі аспекти історії Гетьманщини першої половини 1690-х років.

«Азовські походи» (12 документів) містять інформацію про участь козацьких військ у війні проти Османської імперії. З варшавських новин від 17 травня 1695 року походи на Азов та подніпровські міста розглядалися як фактично рівнозначні військові операції. Це узгоджується з даними В’ячеслава Станіславського і Татьяни Таірової-Яковлєвої про вагоме значення походів на подніпровські фортеці в «Азовській» війні. Зі звіту про облогу Азова у 1695–1696 роках, створеного на основі щоденника Патрика Гордона та інших джерел, висновуємо, що у першому поході росіяни ще не навчилися вести правильну облогу міста. Це свідчить, що значну роль у здобутті Азова відіграло саме козацьке військо. У «Сказанніпро взяття Азова та про славну перемогу» українському козацтву та дніпровським походам також приділено велику увагу. У відписці Олексія Шеїна про облогу російською армією Азовської фортеці теж повідомлялося про успіх «великоросийских и малоросийских» військ.

Документи, зібрані в розділі «Північна війна» (189), показують, що іноземці недооцінювали російське військо після його поразки під Нарвою, і до Полтавської битви не розглядали Пєтра І як сильну фігуру на політичній мапі Центрально-Східної Европи. Станіслав Лєщинський в універсалі від 22 листопада 1707 року писав про себе як про володаря України, представника прошведської партії у Речі Посполитій, яка намагається вплинути на Гетьманщину і прискорити поразку Росії у Північній війні. Згідно з грамотою Пєтра І українському народові від 9 листопада 1708 року, «вольності» визнавалися головною цінністю українського суспільства, дотримуватися яких має кожен протектор Малоросії. Дмітрій Ґоліцин у листі до Ґавріїла Ґоловкіна від 11 листопада 1708 року висловлює таку саму думку. Ба більше, відомий російський інтелектуал уявляв Малоросію як «отечество» українців. Він радив видати універсали про те, що Іван Мазепа та його оточення «учинили противно веры християнской и своего государя и отечества своего» і що «быть по прежнему волностям».

У повідомленні київського митрополита Іоасафа Кроковського про зраду Мазепи від 12 листопада 1708 року також простежуємо сприймання церковними інтелектуалами Гетьманщини як «отчизни»: «бывший гетман Иван Мазепа изменил и пристал ко еретическому королю шведскому, малороссийския отчизни отчуждяся…». У листі Івана Мазепи до полтавського полковника Івана Левенця від 23 листопада 1708 року про військову силу шведів «отчизна» – головна цінність.

У листі Чарлза Вітворта до статс-секретаря Бойла від 10 листопада 1708 року гетьманування Мазепи охарактеризовано як управління квітучою провінцією, довго маючи в ній владу, що не багато в чому поступалася владі монарха». Прикметно, що іноземця здивував Мазепин виступ проти його монарха-протектора. Відомості з мемуарних записок Акселя Гіленкорна «Сказання про виступ його величности короля Карла XII» спростовують існування договору між швецьким королем і Мазепою. У службовій записці драгунського капітана Симеона Куроша йдеться про нобілітет Смоленська як «шляхту», що цікаво для порівняння з елітою Гетьманщини. З праці Джона Пері «Стан Росії за нинішнього царя (нотатки за 1698–1709 роки)» (1716) випливає, що Росія за Пєтра I зробила велетенські зусилля щодо модернізації військового сеґменту економіки. Водночас модернізація мало зачепила життя переважної частини населення. Чарлз Вітворт у праці «Про Росію, якою вона була в 1710 році» писав про неосвіченість чорного та білого духовенства, за винятком випускників Київської академії.

Універсали, листи старшин (22 документи) свідчать про важливість землі для традиційного суспільства. Здобуття «селця», млина за службу Війську Запорозькому було головною метою кожного представника світської еліти Гетьманщини.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!