Упорядник Ірина Магрицька. Врятована пам’ять. Голодомор 1932–33 рр. на Луганщині: свідчення очевидців

Віталій Пономарьов ・ Травень 2011
Луганськ: ТОВ «Промдрук», 2008.

Під чорною палітуркою цієї книжки зібрано свідчення 296 очевидців Голодомору, записані впродовж 2004–2007 років у 122 селах і містах 16 районів Луганщини. Їхні спогади вкотре підтверджують: не був голод 1932–1933 років наслідком ані неврожаю чи стихійного лиха, ані «шкідництва ворогів» чи помилок совєтського керівництва у звитяжному процесі побудови соціялізму. Істотне зниження у 1927–1928 роках закупівельних цін на зерно з одночасним підвищенням цін на промислові товари зробило продаж збіжжя державі збитковим. «Розкуркулення» винищило найпрацьовитіших хліборобів і зруйнувало найпродуктивніші господарства, а «колективізація» знову закріпачила селян, відтепер не зацікавлених вирощувати зерно. Намагаючись «викачати» збіжжя зі щойно створених колгоспів, влада спочатку встановила їм нереальні плани хлібозаготівель, а потім заборонила будь-яку торгівлю із селами-«боржниками». А вилучення державою всіх колгоспних запасів і конфіскація та нищення комуністичними активістами продовольства в односельців призвели до масового голоду, людожерства та смерти мільйонів людей.

У сусідній із Луганщиною Ростовській області Російської Федерації, згадують свідки, голоду не було, тож їхні родичі, сусіди, односельці «на Росію ходили, міняли, що є» (одяг, тютюн, реманент, жіночі прикраси, хатні речі) на харчі. Щоби перешкодити цьому, влада поставила на тодішньому українсько-російському адміністративному кордоні «загороджувальні загони», які перетворили його на межу між «царством мертвих» і «світом живих». Чимало із тих, хто вижив, добре усвідомлювали справжню мету того терору голодом, і про це Ірина Магрицька теж згадує у передмові: «Щодня я чую їхні риторичні запитання: “За що нас нищили?”, “Чому Сталін так зненавидів українців?”».

Провадячи експедиції селами Луганщини, Ірина Магрицька з колеґами мали підтримку від керівництва обласної та кількох районних державних адміністрацій, а на звороті титулу упорядниця висловлює подяку, серед іншого, і тодішньому керівництву Служби безпеки України «за підтримку і сприяння у зборі матеріялів до цієї книги та її виданні». З огляду на політику пам’яті нинішньої влади, видання «Врятованої пам’яті» стало подвійним урятуванням зацілілих свідчень про геноцид українців 1932–1933 років – і від неминучого забуття внаслідок природного відходу очевидців, і від можливого засекречення.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!