Габріела Містраль. Вибрані поезії

Анастасія Нечипоренко ・ Березень 2012
Львів: Кальварія, 2010.

Чілійська поетка Ґабріела Містраль (1889–1957), чий літературний псевдонім поєднав у собі імена двох видатних поетів романського світу – Ґабріеле Д’Анунціо та нобелівського лавреата (1904) Фредерика Містраля, своєю творчістю довела, що такий вибір не був безпідставною зухвалістю. 1945 року вона також здобула Нобелівську премію – першою з-поміж латиноамериканських письменників. Сім її поетичних збірок стали трагічним голосом простої жінки, прихованим за сильною особою активної політичної та культурної діячки, реформаторки освітньої системи.

Українське видання – це невелика книжка поезій, вибраних із чотирьох найкращих збірок: «Відчай» (1922), «Ніжність» (1937), «Рубання лісу» (1938) і «Давильня» (1954), у перекладі поета, лексикографа та енциклопедиста Григорія Латника.

Лірика «Відчаю» забарвлена смутком від утрати коханої людини, страхом і самотністю. Драматизм людської екзистенції прописано беззахисним зверненням до Зла і Смерти, мертвих дерев, плинних хмар і холодних зірок. Страждання набувають різних форм і втілень. Властиво, сам поетичний дар, що «мов лезо гаряче хтось устромив», сам вірш, «неосяжний наче приплив», на думку Містраль, найбільше «знекровлює» поета («Благання»).

Поезія «Ніжности» створена більшою мірою не пристрастю, а відстороненим поглядом, ніжним спостереженням. Її тексти замикаються у рондо, набувають об’ємности й циклічности, це породжує надію, наповнює вірші повітрям і світлом, ліпить веселковий міст, один край якого губиться у небі («Ронда еквадорської сейби», «Кубинська ронда», «Веселка»). Поетка звертається до свого індіянського коріння і до давніх традицій, у яких знаходить цілюще джерело для своєї зболілої душі.

У подальших збірках, «Рубання лісу» і «Давильня», Ґабріела Містраль розкриває мітологічний світ латиноамериканської культури, залучає читача у гармонію прийняття життя та смерти, страждання та радости, любові й печалі. Силу поетичної строфи закодовано у живому звучанні прадавніх заклинань інків, майя, кечуа у рядках, присвячених описам моря, тропічного сонця, водоспадів і вулканів, простих селян у їхньому повсякденні. Поетка не полишає своїх провідних тем межовости світів, але вони отримують нове звучання у сакральному обрамленні гострого відчуття тонкого світу, вірного шляху, вічного повернення. І водночас через саму себе вона приходить до глибинного розуміння свого народу, його душі і спільного тіла, його праці, прагнення свободи.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!