Катерина Мандрик-Куйбіда. Вибрані твори

Олег Коцарев ・ Лютий 2018
Київ: Смолоскип, 2017.

Якщо раніше у «Вибраних творах» видавництва «Смолоскип» виходили зібрання канонічних авторів першої половини і середини ХХ століття, від Антонича й обох Поліщуків до Свідзінського й Семенка, то цього разу побачила світ книжка авторки з радикально іншого дискурсивного виміру – Катерини Мандрик-Куйбіди (1927–2004). Ще в юності на Болехівщині (Прикарпаття) авторка була зв’язковою УПА, через що потрапила до рук радянських спецслужб. Її катували й покалічили, заслали до ҐУЛАҐу, але Мандрик-Куйбіда вціліла, в шістдесятих роках повернулася до України, де виявляла громадську активність і не приховувала своїх «антирадянських» поглядів.

Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має незрівнянно більше історичне і політичне значення, ніж власне літературне. Особливо це стосується ранніх її творів, вельми наївних, зате показових щодо доби та середовища. Скажімо, таких:

Заговорив піснями ліс,

Жарти, як зі жмені:

Купало радощі приніс

До вишколу «Олені».

 

Радіють всі, як дітваки,

В огень кидають хвою.

А хто з них виживе-таки

Коли підуть до бою?

Чи таких:

Не знищить нас жорстока доля –

Зведемо український дім,

Бо нам знаменом править:

«Воля Людині і народам всім!»

Лірика Мандрик-Куйбіди сорокових років варта уваги саме як документ часу. Це дуже безпосередня і характерна реакція на переживання дня. В ув’язненні ж її вірші дещо втрачають на злободенності (не без користи для художніх якостей), здобуваючи на лапідарності й ефектності формулювань, багатозначності, стихійному філософізмі. При цьому вони залишаються гранично конкретизованими. З’являється художня саморефлексія та самоіронія – справді добрі психологічні помічники у табірній скруті:

Морозом лютим, снігопадом

Із двадцять п’ятим роком нині

Мене весна вітала радо…

І вдарив конвоїр по спині.

Або ще таке:

Через роки приваблює домівка

Мигтінням світла в отворі вікна:

Давним-давно не мащена долівка…

На дворі сніг. Видзвонює щедрівка.

Та так, що аж до карцеру луна!

Ці два процитовані тексти цілком вписуються у традицію, канон української тюремної лірики ХХ століття, від Драй-Хмари до Світличного – явище цікаве й не сказати, щоб повністю осмислене. Як і інші тексти збірки, вони колоритно передають атмосферу і дух місця та часу. У пізніших поезіях авторка знову повертається до простішого, публіцистичного реаґування на щоденні (але концептуальні) подразники.

Є у «Вибраних творах» Мандрик-Куйбіди і невеличка мемуарна частина під назвою «Автобіографія». Вона привертає увагу подробицями з доволі суворого життя передвоєнного і воєнного прикарпатського села, побутовими деталями, описами взаємодії мирних мешканців з УПА та іншими силами, які діяли тут під час Другої світової війни. Зрозуміло, що розповідається в «Автобіографії» і про табірне життя.

Книжку супроводжують світлини, а також передмова політика Василя Куйбіди, сина Катерини Мандрик-Куйбіди.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!