Якщо раніше у «Вибраних творах» видавництва «Смолоскип» виходили зібрання канонічних авторів першої половини і середини ХХ століття, від Антонича й обох Поліщуків до Свідзінського й Семенка, то цього разу побачила світ книжка авторки з радикально іншого дискурсивного виміру – Катерини Мандрик-Куйбіди (1927–2004). Ще в юності на Болехівщині (Прикарпаття) авторка була зв’язковою УПА, через що потрапила до рук радянських спецслужб. Її катували й покалічили, заслали до ҐУЛАҐу, але Мандрик-Куйбіда вціліла, в шістдесятих роках повернулася до України, де виявляла громадську активність і не приховувала своїх «антирадянських» поглядів.
Вірші Мандрик-Куйбіди, що складають основний матеріял книжки, лише підтверджують: ця постать має незрівнянно більше історичне і політичне значення, ніж власне літературне. Особливо це стосується ранніх її творів, вельми наївних, зате показових щодо доби та середовища. Скажімо, таких:
Заговорив піснями ліс,
Жарти, як зі жмені:
Купало радощі приніс
До вишколу «Олені».
Радіють всі, як дітваки,
В огень кидають хвою.
А хто з них виживе-таки
Коли підуть до бою?
Чи таких:
Не знищить нас жорстока доля –
Зведемо український дім,
Бо нам знаменом править:
«Воля Людині і народам всім!»
Лірика Мандрик-Куйбіди сорокових років варта уваги саме як документ часу. Це дуже безпосередня і характерна реакція на переживання дня. В ув’язненні ж її вірші дещо втрачають на злободенності (не без користи для художніх якостей), здобуваючи на лапідарності й ефектності формулювань, багатозначності, стихійному філософізмі. При цьому вони залишаються гранично конкретизованими. З’являється художня саморефлексія та самоіронія – справді добрі психологічні помічники у табірній скруті:
Морозом лютим, снігопадом
Із двадцять п’ятим роком нині
Мене весна вітала радо…
І вдарив конвоїр по спині.
Або ще таке:
Через роки приваблює домівка
Мигтінням світла в отворі вікна:
Давним-давно не мащена долівка…
На дворі сніг. Видзвонює щедрівка.
Та так, що аж до карцеру луна!
Ці два процитовані тексти цілком вписуються у традицію, канон української тюремної лірики ХХ століття, від Драй-Хмари до Світличного – явище цікаве й не сказати, щоб повністю осмислене. Як і інші тексти збірки, вони колоритно передають атмосферу і дух місця та часу. У пізніших поезіях авторка знову повертається до простішого, публіцистичного реаґування на щоденні (але концептуальні) подразники.
Є у «Вибраних творах» Мандрик-Куйбіди і невеличка мемуарна частина під назвою «Автобіографія». Вона привертає увагу подробицями з доволі суворого життя передвоєнного і воєнного прикарпатського села, побутовими деталями, описами взаємодії мирних мешканців з УПА та іншими силами, які діяли тут під час Другої світової війни. Зрозуміло, що розповідається в «Автобіографії» і про табірне життя.
Книжку супроводжують світлини, а також передмова політика Василя Куйбіди, сина Катерини Мандрик-Куйбіди.
