Олекса Ізарський. «Висмики» з щоденників 1940–1980 рр.

Степан Захаркін ・ Вересень 2007
Полтава: Динамік, 2006.

«Ви не маєте завтрашнього дня, Ви маєте аж післязавтрашній», – писав сорок років тому Олексі Ізарському Ігор Костецький, парадоксально підсумовуючи міркування про долю адресатового доробку. Він не помилявся: романи Ізарського, одного з найрафінованіших прозаїків нашої повоєнної еміґрації, ще й досі не посіли належного місця в лектурі українського інтеліґентного читача. Не ввійшли вони й до офіційного канону: імені їхнього автора не знайти не лише в університетських програмах, а й у найповніших посібниках з історії українського письменства XX століття або «Українській літературній енциклопедії» (хоч у виданому 1990 року другому томі вже були Володимир Державин та Ігор Качуровський, не кажучи про Донцова з Єфремовим). Завдяки старанням одиноких ентузіястів його творчости, які наближали для неї отой «післязавтрашній день», – земляка-полтавця Петра Ротача і полтавської філії Суспільної служби України – з доробку Ізарського в Україні досі видано тільки два романи, а тепер от – вибір із його щоденників.

Це – класичні щоденники інтроверта. Формально вони охоплюють майже пів століття (і якого!), а проте майбутні дослідники даремно шукатимуть тут численних фактів літературного процесу чи суспільно-політичного життя. Марнота еміґрантського літературного побуту і світової політики немовби оминає автора, усамітненого у своїй клівлендській робітні. Що є в цих щоденниках і що робить їх рідкісним для нашої літератури зразком жанру – це зліпок напруженої інтелектуальної праці автора, яка тривала кілька десятиліть. Безнастанної праці над собою в ім’я культури. Це – щоденники ліберала і в чомусь космополіта, на які ми так небагаті. Недаремно Ізарський винотовує зізнання з листа Костецького, водночас епатажне й глибоко відчуте: «Для мене Україна не має ніякої притягальної сили. Моя праця в українстві – чистий спорт у змаганні за тріюмф <...> справедливости». Недаремно і Юрій Шевельов свого часу остерігся публікувати «висмики» в «Сучасності» – мовляв, «мало зрозумілі для читача».

Останній прижиттєвій книжці щойно померлого Олекси Ізарського судилося стати також і останньою публікаторською та коментаторською працею Петра Ротача, якою він простився з власним читачем. Гідно завершити гідно пройдений шлях – таке дано не кожному.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!