Ерік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними

Дмитро Шевчук ・ Червень 2016
Київ: Темпора, 2015.
Переклад з англійської Петра Терещука. – 444 с. – ISBN: 978-617-569-249-3

Ерик С. Райнерт здійснює спробу визначити основні економічні й технологічні сили, які варто використовувати в економічній політиці. Беручи за основну ідею те, що розвиток економіки зумовлює глибокі зміни суспільства, він намагається з’ясувати причини нерівномірного розвитку країн світу. Розрив між багатими і бідними дедалі збільшується, тому існує потреба пояснити механізми, що це зумовлюють. Автор аналізує типи економічного мислення і шукає арґументів, які зруйнують монополію панівної теорії. Ця теорія говорить, що економічного зростання і добробуту автоматично досягають за відсутности втручань у ринок, і вони не є результатом цілеспрямованого й тривалого процесу побудови конкретної форми економічної структури. Інакше кажучи, Райнерт дотримується погляду, що багатства можна досягнути не завдяки «божественній» або математичній гармонії, а лише розробленням свідомої економічної політики.

Тема актуальна для розуміння нинішнього стану українського суспільства та обдумування стратегій його розвитку. Зрештою, у передмові автор торкається теми України. На його переконання, Україна має перевагу, бо є великим ринком і знає приклади сусідів, які варто наслідувати. Тож автор радить не робити так, як кажуть багатші сусіди, а робити так, як робили вони. Тобто не відкриватися широко для вільної торгівлі, доки буде досягнуто міцної національної промислової основи.

Розпочинає автор з огляду типів економічної теорії, демонструючи розрив між риторикою «високої теорії» та практикою економічної політики. Райнерт наголошує, що багаті країни часто накидають бідним теорії, яких самі ніколи не дотримувалися. Відтак замість історії економічної теорії краще розвивати історію економічної політики, зосереджену на практиці господарювання і торгівлі. Вона продемонструє, що багаті країни загалом мають значно більше торговельних обмежень, аніж проголошує їхня ідеологія. Окрім того, абстрактна теорія, яка панує в економіці, у застосуванні до бідних країн закладає світ без варіяцій, розмаїття і конфліктів, де нове знання поширюється без перешкод і дістається кожному як подарунок. Економічна теорія, наполягає Райнерт, втратила мистецтво впорядкування світу завдяки створенню категорій і таксономій, що характеризували народження наук за Нового часу та Просвітництва.

У книжці стверджується, що успішний розвиток визначає те, що економісти Просвітництва називали прагненням дорівнятися — стати нарівні чи перевершити. Нині цю стратегію відкинуто, хоча країни, що їх тепер уважають багатими, приймали її як обов’язковий перехідний пункт. Наступним Райнертовим кроком є аналіз арґументів за і проти глобалізації. Він прагне показати хибні припущення, на які спираються її прихильники, і побудувати альтернативну теорію. Вона покаже, що глобалізація, запроваджена в неправильній послідовності, призводить до ситуації, де окремі країни спеціялізуватимуться з буття багатими, натомість інші — з перебування в бідності. Нинішні процеси глобалізації приводять до того, що багато бідних країн демонструють реґрес та примітивізацію. Механізми примітивізації автор пояснює на прикладах Монголії, Руанди та Перу.

Райнерт наголошує, що змінити світову ситуацію не можна лише наївною добротою. Світ складний, тому він вимагає тривалих і системних дій. Для прикладу, щоб покращити сільське господарство в Африці, потрібно не шукати найкращих способів його вдосконалення, а зосередитися на покращенні обробної промисловости. Автор стверджує, що варто дати змогу «першому світові» захищати своє сільське господарство, але заборонити йому продавати надлишки продукції за демпінґовими цінами на світових ринках. На основі цих міркувань Райнерт визначає способи створення країн із середнім прибутком, де всі мешканці зможуть задовольнити життєві потреби. Він виголошує ідею, що потрібно повернутися до практики торгівлі й розвитку, які існували відразу після Другої світової війни, коли вільну торгівлю було підпорядковано меті, безпосередньо пов’язаній із людським добробутом.

Автор передбачає дві авдиторії книжки: економістам намагається довести необхідність відмовитися від абстрактних економічних теорій; людям, які не мають економічної освіти чи вишколу, демонструє, що багаті країни багатіли передусім тому, що їхні уряди й еліти протягом певного часу створювали, субсидували та захищали окремі галузі промисловости й послуг. Для обох категорій читачів Райнерт наголошує, що всі багаті країни пройшли через перехідний етап без вільної торгівлі, аби досягти стану, коли вона стає бажаною.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!