Тарас Возняк та ін. Ї. 2005, № 36. Галичина країна міст; № 36*. Галичина країна людей

Микола Скиба ・ Жовтень 2005

Спарене число культурологічного часопису «Ї» є продовженням краєзнавчих студій, розпочатих випуском «Геній місця» (№ 29 журналу), повністю присвяченим Львову. В цьому ж числі заявлено спробу подолати львівський «еґоцентризм» і представити Галичину поглядові освіченої публіки «як цілковиту Країну Міст» – наче в контраверзу поширеному поглядові на цей край як переважно рустикальне середовище. Редакція здійснює це в доволі своєрідний спосіб: по-перше, через окреслення універсалії міста і її проєкцію на топографію краю, по-друге, через принцип путівника, коли про те чи те місто або містечко оповідається впродовж подорожі шляхами, які ведуть зі Львова. Проте насправді розповідь побудовано так, що всі шляхи ведуть до Львова, і врешті ця уявна подорож лише доводить, що «початком і кінцем» Галицького універсуму був і залишається Львів. Інакше кажучи: всіма трьомастами згаданими в книжці містами та містечками мандрує людина, сформована в львівському овиді.

Чим відрізняється овид від околу та як це загалом впливає на характер чи світогляд, читайте статтю Тараса Возняка в числі 36*. Хоч би як автор ховався за «феноменом галицької ментальности», саме це видання («Галичина країна людей») засвідчує переконану львововимірність серії. Але матеріяли дібрано так, аби ні в кого не виникло й тіні сумніву, що Львів цілком має право на статус «вічного міста». Де ж бо ще ви зустрінете таких випускників гімназії, які, опинившися на фронті, пишуть своєму навчителеві такі змістовні листи: «Лежимо обозом у лісі в мазанках під колодами, вкритими землею. Так мусіли мешкати перші пустельники на Тібеті, лише замість побожних псальмів тут доволі часто гримить артилерія й підспівуюють карабінові псальми». Або де матимете справу з такими шляхетними батярами, знаменитими поштарями, дотепними галицькими мудрагельками й багатьма іншими цікавими постатями: від Захера фон Мазоха до знаменитого натураліста Станіслава Петруського. В чому напевно можна погодитися з Іриною Магдиш, що журнал не конче має бути «авторитетним, солідним і нудним».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!