Іван Монолатій, Анатолій Круглашов, Вікторія Грябан.... Ї, 2009, № 56

Максим Карповець ・ Лютий 2012

Австрійські, єврейські, українські та румунські компоненти переплелися в культурній атмосфері Чернівців, не відштовхуючи один одного, а творячи сітку спільного топосу. Кожен із них надав свій смисл і код, сформував мітологію міста і його унікальну ідентичність.

Першою спробою відчути ауру Чернівців є вірш його уродженця Мойсея Фішбейна. Саме завдяки поезії окреслюється не лише топографія міста, а його мітологія, яка сягає чи то Єрусалима, чи то якогось абстрактного Міста. Тему інтернаціональности підхоплює й Іван Монолатій, ілюструючи міркування таблицями зі статистикою розселення. Науковець замислюється також над питанням залучення українців у міський контекст і нарікає, що «причина самозречення українців від повноцінної інтеґрації в міста полягала в специфіці мислення традиційного суспільства». Очевидно, що це особливість функціонування не тільки Чернівців, а в цілому урбанізаційних процесів у Західній Україні.

Анатолій Круглашов огортає тему духовности в наукову рефлексію. Він підкреслює маґістральну особливість історичної столиці буковинського краю у точних описах: «“повітря” Чернівців – це поліфонія культур, поліетнічність і багатоконфесійність його мешканців».

Чернівці – це не тільки історія молдавського та австрійського володарювання (про що пише Вікторія Грябан), перипетії Першої світової війни (Володимир Заполовський), простір імперії Габсбурґів (Ігор Жалоба), а й зовсім інше місто, занурене у деталі, повсякденність і символи, – як-от у розвідці Сергія Осачука про історію радіо, яке «зачарувало усіх мешканців Чернівців». А також театри, ярмарок, найменування вулиць, промислові школи – все те, що вирізняє місто серед інших, додає йому особливої колоритности.

Щодо колоритности культурної, то окремим пластом досліджень є архітектура і література Чернівців. Михайло Чучко описує специфіку дерев’яних православних храмів, особливо виокремлюючи церкву св. Параскеви. Світлана Біленкова вказує на комплекс европейських художніх стилів і напрямів на межі XIX і XX століть, що вплинули на архітектуру Чернівців, де панування модерну водночас не заперечувало інші течії – наприклад, ансамбль Театральної площі ввібрав споруди з мотивами барокової ліпнини і мотиви раннього флорального модерну. В іншій статті Світлана Біленкова аналізує архітектуру Чернівців міжвоєнного періоду, коли в аванґарді перебували ар-деко, функціоналізм, неокласика і національні варіянти цих стилів.

Петро Рихло звертається до літературного життя Чернівців, згадуючи Пауля Целяна, Мігая Емінеску, Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Осипа Маковея, Дмитра Загула та інших. Культурний складник ідентичности міста доповнюють розповідь Тетяни Клоуберт про образ Чернівців у німецькому документальному кіні та стаття Раймунда Ланґа про музику.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!