Игорь Поносов. Искусство и город: граффити, уличное искусство, активизм

Інна Булкіна ・ Червень 2017
Москва: Игорь Поносов, 2016.

Видання продовжує проєкт «Objects» — серію з трьох книжок, присвячених вуличному мистецтву (здебільшого графіті), яку Ігор Поносов видавав від 2005 до 2009 року. У новій книжці він розширює поле опису й аналізу і розглядає графіті окремо як субкультуру, що сформувала тактику міського художника, його особливу оптику та ставлення до міста.

Ігор Поносов починав як міський художник у Києві наприкінці 1990-х років. Сьогодні він є куратором і теоретиком стрит-арту, проте віддає перевагу терміну «вуличне мистецтво», бо «артом», на його думку, нині називають усе, що завгодно, від дизайну до плетення. Це призводить до стирання кордонів між мистецтвом і «творчістю в широкому сенсі», адже мистецтво визначається «контекстом, рефлексією та інтепретацією». Поносов послідовно покликається на практики акціоністів, дадаїстів і футуристів, але й вони, на його думку, мають непрямий стосунок до вуличного мистецтва, бо не несуть у собі «переживання міського простору» і використовують місто лише як «арену для власного висловлювання». Кордон між «переживанням» і акціонізмом розташовано, як випливає з «термінологічної» передмови, на рівні тактики. Вуличний художник, графіті-райтер займається постійним і повсякденним аналізом міських поверхонь, добираючи їх за принципом безпеки й швидкости написання, можливостей огляду тощо. Засадничим чинником у визначенні вуличного мистецтва для Поносова є «взаємодія з контекстом», міським середовищем, власне, городянами, і художній конфлікт повинен виникати саме всередині такого контексту.

Видання складається з трьох розділів. У першому розглянуто історію вуличного мистецтва ХХ століття на тлі історії протестних політичних рухів і аванґардних течій. Другий розділ присвячено мистецькому феномену, що його здебільшого визначають технічні засоби, і тут відлік ведеться від початку 1960-х років, коли в крамницях з’явилися балончики із фарбою-спреєм. Спрей-арт породжує трафарет, тобто stencil-art із його тиражним, медійним ефектом, власне, феномен Бенксі. Тут до гри долучаються медія-акції, соціяльні мережі та механізми арт-ринку, «експлуатація протесту з його подальшою ґлорифікацією і продажем».

Що стосується взаємодії з міським середовищем, Поносов окремо розглядає художні «інтервенції», розділяючи їх на абсурдні (ірраціональні) та функціональні. Перші — провокаційні та деструктивні, другі здаються ігровим, артистичним освоєнням міського простору. У Поносова є власний проєкт «Партизанинґ»: це міський активізм, подібний до тимурівського руху, «партизани» займаються чимось на кшталт благоустрою, «тактичним урбанізмом» за Майком Лайдоном.

Останній розділ подає історію міських аванґардових практик у Росії від початку ХХ століття до сьогодення: від футуристичних «декретів» і перформансів до радянської монументальної мозаїки, андеґравндних угруповань 1970–1980-х років і системного акціонізму 1990–2000-х. Характерно, що в останніх розділах описано фактичне повернення радянського аґітаційного розпису: пропаґандистські і патріотичні проєкти «Единой России» «Арт-Фасад» і «Спасибо!». На думку автора, цей «пропаґандистський муралізм», що дратує і викриває загострену рефлексію, більше відповідає політичному статусу вуличного мистецтва, ніж декоративні, оформлювальні розписи, які лише «доповнюють картину суспільства споживачів».

Здається, найпринциповішою для автора і справді новаторською постає запропонована в книжці альтернативна географія: Поносов уперше включає в контекст світової історії стрит-арту російський аванґард, радянську і пострадянську практику, а також увиразнює роль і значення французьких художників 1960–1970-х років у формуванні та розвитку мови вуличного мистецтва. Він насамперед звертає увагу на ранні паризькі фотографії Брасая, докладно описує творчість французьких ситуаціоністів, «психогеографію» Ґі Дебора та Івана Щеглова і лише потім представляє «Золоту добу» Нью-Йорка: теґінґ, subway-арт, субкультури гіп-гопу, мексиканський муралізм, бразильські пишасао, — саме те, про що зазвичай пишуть у численних «історіях графіті». За такої послідовности стає очевидно, як саме вуличне мистецтво, що розпочалося як протест проти джентрифікації, часом перетворюється на її інструмент.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!