Е. В. Бойцова, В. Ю. Ганкевич, Э. С. Муратова, З. З. Хайрединова. Ислам в Крыму: Очерки истории функционирования мусульманских институтов

Тарас Шульга ・ Жовтень 2011
Симферополь: Элиньо, 2009.

Книжка, у повній відповідності з підзаголовком, є не монографічною історією ісламу на території Криму, а сумою нарисів про різні періоди існування цієї релігії на півострові, при цьому підходи авторів, їхні уявлення про предмет студій і навіть межі цього предмету суттєво відрізняються. Спільною для всіх рисою є цілковита відсутність бібліографії (окрім підрядкових покликів) та покажчиків.

Перший розділ «Іслам у Кримському ханстві», авторства Олени Бойцової з Севастопольського гуманітарного університету, виходить далеко за межі релігієзнавства. Хронологічно виклад починається з першої половини XIII століття – задовго до утворення незалежного ханства. Авторка розглядає право та судоустрій Золотої орди та Кримського ханства (не обмежуючись шаріятським правом і судами кадіїв, а охоплюючи ще і звичаєве право та ясу), фольклор та сімейну обрядовість, літературу, музику та образотворче мистецтво кримських татар. По суті, маємо короткий нарис історії культури Кримського ханства, в якому власне інституційна історія ісламської громади відіграє хоча й важливу, але підрядну роль.

Виклад Бойцової надзвичайно багатий на факти, переважно взяті з дорадянських досліджень (рідше – з архівних публікацій, здебільшого також дорадянських), хоча ці факти не завжди перевірені, подекуди не систематизовані, а зроблені на підставі їх висновки не виглядають достатньо обґрунтованими – якщо такі висновки є взагалі. Тут можна, наприклад, натрапити на свідчення мандрівників про відсутність серед кримських татар доби ханства кримінальних злочинів, а на інших сторінках – на згадки про конкретні кримінальні справи шаріятських судів тієї ж таки епохи – і не знайти пояснень такої суперечности. Не позбавлений нарис і фактичних помилок та неправомірних модернізацій термінології. Загалом текст є непоганою спробою популярної історії кримськотатарської культури з особливою увагою до її ісламських аспектів, але не надто вдалою інституційною історією ісламу в реґіоні.

Нариси Віктора Ганкевича та Зареми Хайредінової з Таврійського національного університету присвячено функціонуванню ісламських конфесійних структур у Криму під владою Російської імперії та ісламським інституціям на півострові у 1920-ті роки. Автори опрацювали чимало архівних матеріялів та законодавчих актів і зуміли створити цілісну картину компромісного устрою умми, який установився в Криму після російського завоювання. Імперський уряд у прагненні лояльности кримських татар був готовий на значні поступки (збереження шаріяту як сімейного права, виборність усього керівництва, самостійне управління вакуфами), – але водночас і сам центральний уряд, і Таврійське губернське правління домагалися фактичного контролю над усіма справами кримських татар. Попри це, окремі громади зберігали значну автономію і від урядових структур, і від Таврійського мусульманського духовного правління, шаріятське судочинство залишалося відносно незалежним, і навіть контрольовані урядом вибори нерідко закінчувалися перемогою діячів національного руху.

У 1920-х роках уперше в історії реґіону владу здобули войовничі атеїсти. Чимала частина кримськотатарської еліти, зокрема й релігійної, еміґрувала, Крим сильно постраждав від голоду 1921–1923 років, війна і революція завдали значної шкоди релігійним інституціям. Більшовицька влада начебто претендувала на роль рятівниці всіх мусульман від (християнських) імперіялістів, з іншого боку – обкладала мечеті непосильними податками, скасувала шаріятське судочинство, не допускала відродження закритих у добу громадянської війни медресе. До певного часу особливий статус ісламу в совєтській зовнішній політиці рятував громаду від жорстких форм боротьби проти релігії. Але від 1929 року розпочалося масове знищення мечетей і арешти духовних осіб. На жаль, історії фактичної ліквідації релігійних інституцій у 1930-х роках, спроб поновити їх у часи Другої світової війни, а також збереження віри в умовах депортації автори не торкаються.

Завершує книжку нарис Ельміри Муратової про ісламське відродження у пострадянському Криму. Авторка, спираючись переважно на соціологічні дослідження та повідомлення преси, демонструє, що Духовне управління мусульман Криму (офіційно визнаний орган конфесійного самоврядування) контролює далеко не всі місцеві громади, а рівень релігійности серед кримських татар є відносно невисоким. Останнє призводить до фінансової залежности кримських мусульманських інституцій від закордонних спонсорів. Хоча фактично іслам для секуляризованої більшости татар є радше частиною народних традицій, абсолютна більшість кримських татар ідентифікує себе як мусульмани, і немає підстав очікувати на зміну ситуації.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!