Иван Курилла. История, или Прошлое в настоящем

Інна Булкіна ・ Березень 2019
Санкт-Петербург: Издательство Европейского университета, 2017.

Книжка історика, професора Европейського університету в Санкт-Петербурзі Івана Курілли невелика за форматом, легка й доступна за змістом. Це в жодному разі не науковий фоліянт — радше навчальний посібник. У певному сенсі ця «Історія» нагадує виданий десять років тому в «Критиці» «Вступ до історії» Наталі Яковенко. Вона так само відсилає до формули Люсьєна Февра: «Toute Histoire estelle fille de son temps. Mieux, il n’y pas l’Histoire. Il ya des historiens» — «Будь-яка історія є породженням свого часу. Історії як такої не існує, проте є історики». Історія ніколи не була і не має бути єдиним правильним вченням, що все пояснює, вона ніколи не була і не буде «об’єктивним знанням», здатним навчити, виховати, утримати від помилок (на жаль!). Проте маємо безліч «реконструкцій», чимало запитань, що їх ставить час, і маємо «покликаних часом» істориків, які так чи так відповідають на запитання свого часу. Крім того, існує безліч підказаних філософами «схем-пояснень» і різні способи опрацювання джерел. Нарешті, завжди є певна політична «злободенність», що неодмінно втручається у «фахову справу істориків» і підказує власні відповіді. Курілла демонструє саме залежність історичних концептів від «порядку денного», і з його викладу стає зрозуміло, кому і навіщо сьогодні потрібен «єдиний підручник з історії». Іншими словами, чому вкотре замість «історії істориків» у підручниках і головах виникає «єдине правильне вчення».

Курілла також простежує, як із часом змінюється вміст поняття «історія» і як фокус уваги професійних істориків та громадськости зміщується від давньої історії до сучасної. Як неупереджені, дистанційовані, відсторонені описи перетворюються на емоційні, вмонтовані у події сьогодення. Курілла зазначає, що сьогодні помітно збільшився інтерес до особистої та родинної історії, що людей насамперед цікавить новітня історія, а «фахові історики стурбовані закриттям і скороченням центрів вивчення давньої історії, тоді як повсюдно множаться інститути з вивчення історії XX століття».

Таке зміщення фокусу, переналаштування оптики, на думку автора, має вельми цікаві наслідки. Оскільки до дослідження недавнього минулого залучено ресурси індивідуальної пам’яті, «жодні результати наукового дослідження або політичної пропаґанди на історичному ґрунті не сприймаються як авторитетні: люди зіставляють ці тексти зі своїм досвідом, хай би яким він був, і відкидають узагальнення, в які цей досвід не укладається».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!