Упрядники Оксана Забужко, Лариса Масенко. Юрій Шевельов. З історії незакінченої війни

Валентина Поліщук ・ Грудень 2010
Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009.

Упорядники цього тому, задуманого як своєрідний додаток до ювілейного видання доробку Юрія Шевельова, зуміли зробити його важливим штрихом у творенні цілісного портрета видатного інтелектуала. Збірка його вибраної публіцистики та інтерв’ю доносить до українського читача думки і твори, які фатально губляться у тутешньому видавничому просторі: певно, є рація у так охоче цитованому вислові «Захід є Захід і Схід є Схід», що його використав на заголовок до одного з уміщених тут есеїв і Шевельов. Не надто охоче згадують в Україні статтю «Здобутки і втрати української літератури» – певно, гостра критична оцінка соцреалістичного роману Олеся Гончара «Таврія» зачіпає священних корів, по сьогодні недоторканних для патріотичного істеблішменту («Критика» колись передрукувала цю давню рецензію в супроводі статті-коментаря Боґуміли Бердиховської «Прапороносці непоганого минулого»: 2002, ч. 5). Вміщено тут і спогад «Мої зустрічі з Романом Якобсоном», з посиланням на публікацію 1994 року в «Сучасності», – де він, утім, називався просто «Зустрічі з Романом Якобсоном» (чергова едиційна химерія, тренажер для бібліографів, охочих удосконалити фахову майстерність).

Лариса Масенко у передмові зазначає, що завдання укладачів – представити Шевельова як політичного мислителя та аналітика своєї доби. Проте самі праці мають радше літературознавчий, театрознавчий, етнопсихологічний, філософський, культурологічний виміри, а політичним мислителем Шевельова назвати важко. Його розвідки про політичні явища є попри політику, як він сам зауважує в есеї «На берегах хроніки поточних подій»; у висвітленні проблем Радянського Союзу та України Шевельов найменше претендує на роль політолога. Його краще б назвати соціологом культури, який вивчає культуру як соціяльний феномен, а також узаємодію особистости, спільноти і суспільства. А гостра полемічність виступів Шевельова підтверджує його самоокреслення інтелектуала як «гавкучого пса, який говорить про хиби та недомагання, про які не заведено говорити».

Зібрані в книжці тексти відбивають еволюцію суспільно-громадської думки, глибинні розмисли про розмаїті аспекти ідеології, що панували в той чи той час, формування й утвердження української культури. Програмовою у визначенні завдань і призначенні критики є стаття «Два стилі літературної критики», в якій розмежовано два її типи: «критику нагляду», яка підходить до літератури з апріорно заданими настановами, і «критику вгляду», яка воліє вивчення внутрішньої суті та якости літератури.

Серед інших уміщених у збірці творів варто відзначити есей «Над озером. Баварія», де автор подає панораму літературного життя української повоєнної еміґрації в Німеччині та виступає проти провінційности й надмірного традиціоналізму, властивих багатьом еміґраційним літераторам. Зацікавлення переродженням волелюбного народу на пристосуванців приводить дослідника до висновків, що брак вищих поривань, добровільна відмова від активних дій «викохали» пасивність і байдужість. Саме змізернення людських душ стало причиною катастроф української історії.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!