Андрей Баєв, Пьотра Рудковський, Павал Севяринець.... Застаемся! Сакавік 2006: Прыватнае і агульнае

Віталій Пономарьов ・ Травень 2008
Вільня: Інститут беларусістыкі, 2007.
Кнігарня «Наша Ніва»

Назва збірки статтей і спогадів про громадські протести проти фальсифікації владою результатів виборів президента Білорусі 2006 року відсилає до тієї миті на Площі Каліновського у Мінську ввечері 19 березня, коли опозиційні кандидати оголосили мітинґ завершеним і закликали присутніх розійтися, а у відповідь почули багатоголосе: «Застаемся!».

Перший розділ книжки («Хроніка») відтворює послідовність подій упродовж усього березня. Серед основних – зроблена напередодні виборів погроза тодішнього голови КДБ Сьцяпана Сухаренка притягнути учасників післявиборчих протестів до кримінальної відповідальности за тероризм (за Кримінальним кодексом Республіки Білорусь тероризм карається пожиттєвим ув’язненням чи стратою). Або його ж повідомлення про білоруський аналог «наколотих помаранчів» – викриті плани грузинських спецслужб отруїти водогони Білорусі дохлими щурами. Або ж публічні Лукашенкові запевнення – мовляв, активістів виборчих штабів опозиційних кандидатів у президенти заарештували, бо «вони самі нас попросили про це».

Другий розділ книжки («Свідчення») склали спогади учасників протестів – про життя наметового містечка, масові арешти, судові вироки «за дрібне хуліганство», про своє перебування у переповнених в’язницях, за яке в’язень мусив платити, ніби за тризірковий готель. Чільне місце належить тут в’язничному щоденникові Андрея Динька «Терапія жертовністю – ось чим були протести цієї весни», що його вже перекладено вісьмома европейськими мовами (українською – у «Критиці», 2006, ч. 5, під назвою «Нас пов’язано корисним досвідом»), і відзначено Міжнародною премією імені Льоренца Наталі.

Автори статтей третього розділу («Аналітика») – Андрей Баєв, Пьотра Рудковський, Павал Севяринець, Ендрю Вілсон, Няриюс Пракявічус, Міхал Чарвінський та Юри Чавусав – шукають відповідей на запитання Віталя Тараса: «Що це було?». Одну з відповідей пропонує Віталь Сіліцький, який визначає Площу як «початок революції духу» і закликає читачів «пам’ятати, що диктатури руйнуються».

Збірку ілюструють 48 чорно-білих світлин Юлії Дарашкевіч та Андрея Лянкевіча: з одного боку – одягнені у чорне «космонавти», «омени», «ґестапівці», «опричники», як називають автори спогадів бійців загонів міліції особливого призначення, з іншого – просвітлені обличчя мешканців наметового містечка, які в мороз грілися синхронними присіданнями, скандуючи: «Буття екзистенційне!», і в «автозаках» дорогою до в’язниці співали білоруський духовний гімн «Магутни Божа». Найвідоміший із тих знімків – усміхнена дівчина, сидячи на плечах у хлопця, піднесла над головою біло-червоно-білий прапор, – нині сприймається як символ нової Білорусі.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!