Олександр Моця. Землероби та кочівники на Великому Кордоні Східної Європи за часів Київської Русі

Андрій Блануца ・ Лютий 2018
Київ: Інститут історії України НАН України, 2015.

Книжка археолога й історика Олександра Моці стосується контактної зони кочівників та землеробів на південних рубежах Київської Русі. Автор вдається до широкого порівняльного підходу, проводячи аналогії з іншими територіями таких контактних зон, як-от Великий, або Степовий, кордон, Велика китайська стіна, американські прерії тощо.

У вступі до праці Моця пояснює концепцію Великого кордону та особливості її застосування до реалій українського степового порубіжжя кінця І – початку ІІ тисячоліття н. е. Тут же дослідник визначає географічні межі своєї роботи – територія південних кордонів Київської Русі, що проходили по Посульській та Пороській оборонних лініях, а західніше – по середній течії Дністра.

У першому розділі науковець досліджує осілий народ означеної контактної зони – русів та їхніх південних сусідів, які постійно контактували з першими. Осілі руси були землеробами, а сусіди – кочівниками. У джерелах вони йменуються хозарами, старими мадярами, печенігами, торками, половцями. На основі писемних та археологічних джерел Моця описує історію їхніх контактів із русами. Окремо показано особливості контактів із монголо-татарами, починаючи від першої третини XIII століття.

У центрі авторової уваги у другому розділі – аналіз писемних повідомлень про відносини Русі й Степу. В їхній основі лежать відомості з Іпатіївського та Галицько-Волинського літописів. Якщо стосунки русів із хозарами, старими мадярами, печенігами, торками, половцями автор класифікує як контакти (від протистояння до союзницьких договорів і родичання між представниками панівної верхівки), то із монголо-татарами – як насильницьке завоювання.

Прикінцевий розділ монографії доповнює інформацію та авторські положення про контакти землеробів-русів із кочівниками на Великому кордоні на основі даних археологічних джерел, частину яких вперше введено до наукового обігу. Ці джерела українські археологи переважно здобули в експедиціях під керівництвом Моці. Зокрема, рештки ранньогончарної кераміки, що є наймасовішим археологічним матеріялом, дали дослідникові змогу відстежити зони Південної та Північної Русі. Першу з них можуть репрезентувати горщики із Шестовиці поблизу Чернігова, другу – з Ґньоздова на Смоленщині та Заозер’я у Приладожжі. На думку Моці, це були два різні «світи», бо особливості кераміки південного ареалу формувалися передусім під впливом провінційно-римських та ранньовізантійських традицій, а у Північній Русі вагому роль відігравав балтський культурний чинник.

Як висновок автор констатує, що протягом століть чітко простежується тенденція до поширення зони европейської землеробської цивілізації у південному напрямку – із Лісостепу у Степ. А тому й кордон між двома світами для часів пізнього середньовіччя та раннього нового часу цілком обґрунтовано слід називати «Степовим».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!