Катерина Калитко. Земля Загублених, або Маленькі страшні казки

Юлія Ємець-Доброносова ・ Квітень 2018
Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.

Історії, які оповідає Катерина Калитко, відбуваються у фантазійних просторах альтернативної географії та паралельних світів, а також на українських або південних морських ландшафтах. Три цикли оповідань пов’язано між собою локацією і спільними персонажами: фентезійно-середньовічний, український і південноевропейський. Калитко ставить питання про грані свого і чужого в часі та просторі, і це питання є головним для всіх трьох циклів оповідань. Особливе значення для Калитко мають символічні назви населених пунктів. Окрім Землі Загублених, історії відбуваються у Важкому Піску, Змієвій Шиї, на Проклятому хуторі. Авторка не завжди пояснює значення цих топонімів, але їхні смисли часто ніби розшифровано в розгортанні подій.

Чотири тексти у «Землі Загублених» – світ воєн старого (чи нового) середньовіччя, уявного вічного прикордоння і поділу на своїх і чужих, завоювання земель і оборони міст. Деякі з них приваблюють лаконічністю й афористичністю, інші – приголомшливими та вдалими фіналами, однак є й тексти, в яких хід подій затягнуто. Наприклад, оповідання «Вера і Флора», попри щільність, динаміку і неймовірні колізії сюжету, має доволі розпливчасту композицію, і з нього могло би вийти кілька окремих текстів. Натомість у «Каштеляні», попри чималий обсяг опису буденности одинокого виживання центрального персонажа в тяжких умовах, композиція прозора, текст майстерно структуровано, а фінал заслуговує на пошанування. Із дев’яти оповідань «Землі Загублених» чотири написано від першої особи, і саме вони представляють альтернативний паралельний світ. Прикметною особливістю книжки є парні оповідання, в яких друге не лише продовжує перше, а й подає іншу перспективу опису подальших подій. Такими є фантастичні, альтернативно-середньовічні «Вода» та «Вітер у порожній очниці» або реалістичні південноморські «Хлопчик і син» та «Море нас поглинуло».

Українські реалії виразно проступають передусім у «Лалібелі», «Мартині», «Володарці зміїв». Перше враження від окремих текстів – відчуття, що це текст, майстерно перекладений українською з іншої мови, коли водночас фіксуєш високу якість і химерну близькість/віддаленість його від української літератури. Однак після прочитання всіх текстів збірки відчутно, що авторка витримала баланс між українськими інтонаціями і зв’язками оповідань із попередніми десятиліттями розвитку української літератури та спрямуванням на тексти, ширші за український контекст.

Окрім уже названого «Каштеляна», ще кілька оповідань вирізняються композиційною довершеністю, вмінням тримати читацьку увагу, дивувати ходами сюжету або несподіванками, вкоріненими в діях і мотиваціях персонажів. У «Лалібелі» зображено життя маленького українського селища Проклятий хутір, яке стає місцем дива, що відбувається з етіопською іконою. Калитко вправно описує неймовірний хід подій, акуратно і лаконічно представляє набір персонажів (першорядних і другорядних) та особливості їхнього світогляду, стереотипів, буденних реакцій, а також по-новому подає тему стереотипів масової свідомости, толерантности і випробування людської віри дивом. У цьому оповіданні авторка майстерно балансує на грані серйозного і кумедного, але не зловживає ані першим, ані другим. Іще одним прикладом досконалої композиції із кількома бічними відгалуженнями історії є твір «Хлопчик і син», де помітно вправність авторки у творенні внутрішнього світу персонажів. Тут оповідь поступово набуває сили, ніби Калитко грається з її гучністю і темпом. Фантастичного елемента в оповіданні немає, і страхи, про які в ньому йдеться, є цілком реальними.

Калитко називає свої твори маленькими страшними казками, проте не в усіх них є елементи жахливого чи моторошного. Авторка не спекулює на бажанні налякати, але страх присутній як очікування чогось невідомого. Він поступово проступає в історії від її початку до завершення. Нерідко авторка вдається до стилістичних експериментів, випробовуючи на міцність кордони між прозою і поезією. По фантастичних або не позначених жодним натяком на казковість оповідях розсіяно короткі афористичні речення, персональні означення певних образів-символів, гра з якими не лише встановлює смислові мости між окремими творами або робить захопливим сам процес читання, а й часом перетворюється на самоціль.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!