Марина Гримич. Життя під піньорами: культурний ландшафт українських поселень у Бразилії

Володимир Шелухін ・ Квітень 2019
Київ: Дуліби, 2016.

Праця Марини Гримич продовжує найкращі вітчизняні традиції антропологічної та етнографічної реконструкції на величезному фактичному матеріялі, зібраному і «кабінетним» способом, і в експедиціях.

Уже в назві відображено певну наукову «екзотику». Піньор – велетенське дерево в Бразилії, яке було перепоною для перших переселенців при освоєнні земель для господарчих потреб і водночас важливим ресурсом у їх же забезпеченні. Ця суперечність – вдала метафора, що віддзеркалює культурні та соціяльні контроверсії життя громади українських міґрантів у латиноамериканській країні, і саме вони часто опиняються у фокусі розгляду авторки. Монографія має тринадцять розділів. Вступ окреслює загальну методику дослідження, з урахуванням особливостей вивчення аґрарних міґрацій (чим, власне, й було переселення українців до Бразилії) та нюансів польової роботи (спостережень, проведення і транскрипції інтерв’ю тощо). Вступ може становити навіть самоцінне методичне джерело з квалітативних польових методів.

Авторка розпочинає розгляд культурного ландшафту з історичної ретроспективи обставин та перебігу української міґрації до Бразилії, а далі подає детальний опис матеріяльної і нематеріяльної культури українців: від житлового будівництва та практик освоєння нових теорій до гастрономії, від календарно-обрядового циклу до народної релігійности і фольклору. Як і більшість таких досліджень, розвідка репрезентує великий обсяг фактичного матеріялу, який, однак, іще потребує ретельного узагальнення з переходом від опису фактажу до пошуку причинних зв’язків. Та для подальших досліджень ця праця буде важливим орієнтиром. Сама авторка часом робить влучні концептуальні спостереження, ключовим із яких є твердження про те, що міґранти не консервують традицію, а розвивають її, що вносить важливі стимули до місцевої культури. Гримич демонструє це численними прикладами, зокрема, показує, як змінювалися українські страви в нових кліматичних та гастрономічних умовах. Досить точно вказує на зв’язок повсякденних практик, які відсилають до об’єктів матеріяльної культури й соціяльних функцій, проте чимало її висновків щодо властивостей міґрантської культури українців – це радше гіпотези для майбутніх дослідників. Як і чому певні елементи культури консервувалися й зберігалися протягом декількох поколінь без змін, а інші розвивали відносно динамічні форми – низка тих запитань, яких авторка торкається, але не дає відповіді, потребує окремого розгляду.

Із дослідницької перспективи, цінність цієї праці ще й у бібліографії: не лише прикінцевій систематизації автентичних джерел з історії українців у Бразилії, а й рідко цитованих у вітчизняній гуманітаристиці праць бразильських науковців, присвячених українцям у Південній Америці.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!