Ярослав Грицак. Життя, смерть та інші неприємності

Світлана Хутка ・ Лютий 2011
Київ: Грані-Т, 2008.

Добірку есеїв і кількох інтерв’ю поєднано ідеєю-відображенням масштабнішого програмного задуму: спробувати зрозуміти сучасні проблеми України у контекстах модернізації та вестернізації. «Моя найбільша амбіція – написати таку історію України, яка б заспокоювала, але не присипляла», – наголошує Грицак.

Соціологічним підґрунтям історичного аналізу рельєфно увиразнено міркування щодо контекстів трансформацій та формування ціннісного виміру «множинних модерностей» (есей «Цінності», «Голодомор», «Голокост», «Місто»). Деякі напрямні зв’язків між цінностями та ідентичностями простежено в есеях «Безпека», «Покоління», «Місто». У різних вимірах схарактеризовано низку ліній конфліктів і можливих консенсусів щодо української історії, її пам’ятання (історичної пам’яті), її символічних героїв, образів і прикладів мітотворення (зокрема: «Пам’ять», «Великі Українці», «Франко», «Бандера», «Голодомор», «Голокост», «Війна», «Покоління»). І тут нескінченно довго можна чи й треба – за бажання – сперечатися (наприклад, щодо рівня оптимальности запозичення для українського суспільства саме формули «пакту забуття» щодо історичної пам’яті).

Кожна тема виявляється стрічкою Мебіуса через насиченість поєднаннями мікро- та макросоціяльних перспектив. Щиро вражає, що такий прийом уможливив – коректну й навіть може необхідну – рутинізацію драматичних змін (життя і смерть, пам’ять, війна, Бандера, Голодомор, Голокост). Проте діяпазони рівня «ідіографічність–глобальність» охопити під час читання вдається не одразу, вони часом зіштовхуються між собою, і тому (або затим) відбуваються чергові повернення до тих чи інших насичених матеріялом для роздумів сторінок. У цілому окреслена перспектива просторово-часової картографії дала авторові можливість ідентифікувати в розглянутих процесах та відношеннях те, що залишається відкритим і підвладним змінам. І вже навіть це може бути підставовим для збереження певного оптимізму щодо нашого суспільного майбутнього (цікаво буде, дочекавшись його, зіставити дійсність зі зваженим прогнозом перебігу подій в Україні у наступні 20–25 років, що його подано в есеї «Майбутнє»).

Вибірка текстів сприймається як синтез щоденникових заміток, розповідей і міркувань уголос. Варто також відзначити афористичність і дотепність думок: «Коли власна ідентичність не загрожена, нема потреби загрожувати ідентичності іншого»; «…малі домові війни. <…> На відміну від великих воєн, вони малокровні. Кров у них не проливають, а п’ють»... Доречно відзначити й добрий та цікавий візуальний матеріял, недогматичність і рефлективність тексту, перебування понад чіткістю дисциплінарних рамок (зокрема, виразна соціологічність аналізу). У роботі просто немає прикрашання дійсности. Подеколи (залежить від прискіпливости) можна говорити про зустрічі з дискусійними тезами чи екстра- та інтерполяціями за віссю «від фактів до висновків» або «від вибірки до генеральної сукупности». Та жанр це дозволяє. Грицаковій есеїстиці притаманне захопливе поєднання буттєвої достовірности з ясними логічними розмислами.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!