Олександр Чертенко. Життя у фрагменті: проза Макса Фріша між ентузіазмом та сумнівом

Юлія Бентя ・ Січень 2016
Київ: Наукова думка, 2012.

Монографія є комплексним дослідженням прози швайцарського письменника і драматурга Макса Фриша (1911–1991). Проте цей текст є більш ніж літературознавчим, адже крізь нього просвічує одна з головних філософських ідей ХХ століття — руйнування вдаваної, мертвої, нав’язаної ззовні цілісности й інфантильного ентузіязму на користь фраґментарности і «достовірного» сумніву.

Книжка постала на основі захищеної 2005 року кандидатської дисертації «Особливості розвитку художньої системи Макса Фріша (на матеріалі прозових творів)». Щоправда, її текст було суттєво перероблено, а розділ дисертації, присвячений романам «Штилер», «Homo faber» і «Нехай мене звуть Ґантенбайн», було замінено на розділ «“Єзуїт поцейбіччя”: образи Бертольда Брехта у щоденниках Макса Фріша». Автор поставив за мету «вивчити логіку розвитку художньої філософії та поетики швейцарського автора, звертаючи увагу радше на закарбовані в текстах тенденції, аніж на якість матеріалу».

Аналізуючи ранню Фришеву прозу (роман «Юрґ Райнгарт» і повість «Відповідь із тиші»), літературні щоденники 1946–1949 та 1966– 1971 років і пізню повість «Монток», Чертенко у постійній полеміці з попередниками вибудовує власний погляд на світоглядну еволюцію письменника: «Дебютувавши як прихильник неоромантичного стилю, що на той час (маю на увазі 30–40-ві роки) уже давно став архаїкою, <…> Фріш увійшов у історію літератури як один із піонерів “нульового ступеня письма” (Ролан Барт) — позбавленого патетики, скупого, лаконічного, зорієнтованого на скорочення, мовну редукцію». Фраґмент постає у книжці як «фігура мислення» письменника перехідного часу, а сам Фриш — як «сейсмограф» доби.

У вступі подано вичерпну інформацію з історії досліджень і перекладів Фришевих текстів («“Окремі камінці мозаїки”: Фріш і фрішезнавство»). Лейтмотивами основних розділів монографії є теми евтаназії (що перегукується із фашистською ідеологією) та «чоловічого вчинку» (про «епігонську орієнтацію» раннього Фриша, «запозиченість світоглядних засновків» і проблему «пристосування готової схеми до складних культурно-історичних реалій» сучасности йдеться у розділі «Міф про ідеальну зрілість: роман “Юрґ Райнгарт”»); перетравлення канонів неоромантичного «гірського роману» («Подолання міфу про бюргера: повість “Відповідь з тиші”»); повоєнного «загального безладу» та прийняття фраґментарности як «вимушений крок, що не дає літературі (й мистецтву взагалі) скотитися до удаваної гармонійності» («У пошуках нової відвертості. Повоєнна духовна ситуація та “Щоденник 1946–1949”»); старіння («Людина — Ідеологія — Література. Перехрестя “Щоденника 1966–1971”») та співвідношення між життям і заняттям літературою («“Це відверта книжка, читачу?..” Демонтаж проекту літератури у повісті “Монток”»).

 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!