Наталія Бельченко. Знаки і знади

Юлія Ємець-Доброносова ・ Червень 2018
Київ: Дух і Літера, 2018.

Наталія Бельченко – київська російськомовна поетка, а збірка «Знаки і знади» – її перша книжка, написана українською мовою. У новій збірці є впізнаваним фірмовий київський присмак поезій авторки, проте Бельченко додає нові інтонації. Їхня поява була неминучою, адже зміна мови – це зміна не лише оптики, а й способу існування і водночас – вивільнення особистої та родової пам’яті. Переживання існування в мові й самоусвідомлення – неуникні на сторінках збірки мотиви, адже «Знаки і знади» можна назвати найбільш сповненою наміром самопізнання книжкою Бельченко. Самоусвідомлення в мові може бути для авторки світлим і прозорим, радісним і захопливим або ж моторошним, болючим, трагічним. Але так само неуникним є мотив пізнання сили мови і слова як способу присутности людини у світі.

Поезії Бельченко притаманний особливий різновид гармонії – вона насичена мотивами з історії культури й образами зі світу природи. Авторка шукає між ними рівновагу. Образно, лексично і смислово щільні поезії «Знаків і знад» часто мають прості назви. Дати написання віршів авторка не зазначає, а локацію впізнаємо або за прикметами в текстах, або за назвами. Із перших сторінок вражає кількість топонімів у віршах. Для Бельченко називання є не просто дією – воно означає засвідчення присутности, кликання за іменем (тварини, рослини, міста чи місця) і водночас – привітання життя. За назвами можна відстежити й подорожі авторки – маленькі вояжі Києвом або довкола нього, великі мандрівки до Европи, уявні подорожі переплетіннями минулого і теперішнього, власної пам’яті й пам’яті померлих рідних або загиблих незнайомців («Між Лук’янівкою і Подолом», «Варшава», «Дуб-Хитрун», «Ворожити на травах…», «Карпати», «Сорок – це клямка»).

Своєрідною книжкою в книжці є «Ходження на води», де зібрано поезії про річки. На перший погляд, цей корпус текстів і є центральною частиною збірки, адже в ньому більшість повторюваних образів ніби випробовують різні контексти появи. Знаки проступають особливо виразно – мимоволі приходить думка про подібність цього письма (і читання) до ворожіння або способу пізнання світу природи через спостереження і пошук (в собі чи світі). Згадки в назвах віршів великих і малих річок – особливі знаки. Поіменно згадати – засвідчити присутність. Згадується маловідомий фільм Миколи Вінграновського про маленькі українські річки і його ненав’язлива екологічна спрямованість, що перегукується з текстами Бельченко. Дивовижно цю смислову лінію підхоплюють образи з розміщених у книжці як ілюстрації робіт Івана Остафійчука та Станіслава Ожуга. Однак після завершення «Ходження на води» авторка розпочинає нову гру – і наступні цикли також здаються центром книжки.

Помітна її приязнь до сонетів. Є й декілька своєрідних подовжених оповідей – циклів, серед яких вирізняються «Київські острови» і «Дніпрове Лівобережжя». Саме в них помітні смислові зв’язки нової збірки з попередніми книжками авторки.

Окремою темою «Знаків і знад» є мандрівки в часі – пошук і переживання знаків трагічних подій історії ХХ століття. Особистий досвід авторки стартує в певних конкретних координатах і шукає мітки пам’яті в образах ландшафтів, міст, природи. Так оприсутнюються Голодомор, Биківня, Варшавське ґето. У збірці багато згадок про різних богів і Бога, християнські свята і їхні знаки, та за цим відчувається потужний пантеїстичний первень.

Персонажами мікроісторій Бельченко часто є поети, письменники, філософи, поява яких передбачувана. Наприклад, у Дрогобичі – Бруно Шульц, у Чернівцях – Пауль Целян, Михайль Семенко і Микола Зеров – у Києві. Але трапляються й персони, важливі для авторки, хоча для читача контекст їхньої присутности є несподіваним (Григорій Кочур, Федерико Ґарсія Лорка, Боріс Пастернак, Ярослав Івашкевіч). Поруч зі щільними (а часом і складними лексично, образно, синтаксично) віршами привертають увагу і прозорі акварелі-етюди, в яких проступає натяк на дитячу усмішку, що також стає для авторки способом привітання світу («Помідор», «Дуб-Хитрун», «Ой, що то воно за ріка?», «Кричать русалки, наче кішки»). Мабуть, тому не є випадковою поява наприкінці книжки трьох різдвяних віршів – київського і двох ірпінських, у яких привітання життя досягає кульмінації.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!