Елізабет Фрейндліх. Знищення міста на ім’я Станиславів. Націонал-соціалістська політика винищення у Польщі 1939–1945 рр.

Наталя Ткачик ・ Грудень 2017
Брустурів: Дискурсус, 2016.
Переклала з німецької Галина Петросаняк

Міста, яке дало назву книжці, вже немає, і воно є. Як так? Станиславів — колишнє польсько-австрійське ім’я Івано-Франківська, яке формально з 1962 року (рік, коли його перейменувала радянська влада) належить історії, але де-факто й досі провокує міти, що апелюють до европейської минувшини, архітектури, ментальности міста. А також до його багатокультурности, адже тут разом мешкали євреї, поляки, українці, вірмени, німці та інші народи. Не випадково — саме в такій послідовності, адже євреї кількісно становили більшість мешканців Станиславова (41%, а 59% — решта національностей). Власне долю євреїв упродовж 1941–1944 років описує австрійська журналістка і письменниця Елізабет Фройндліх (1906–2001) у виданні «Знищення міста на ім’я Станиславів», яке ще називають, як згадано в передмові, книжкою нелюдяности. Її ориґінал вийшов 1986 року у Відні.

Станиславів — перше місто Східної Галичини, про яке в червні 1943 року повідомили до Берліна як про «вільне від євреїв». Претекстом цього повідомлення були довгі роки провадження расової політики по всій Галичині, політичні (аж ніяк не виправдані) передумови, а також страшні звірства з боку фашистської Німеччини. Це є темою книжки Фройндліх, яку коротко можна звести до формулювання «історія й винищення галицьких євреїв», хоча контекст її ширший.

Авторка описує єврейську долю Станиславова на панорамному тлі складної історії Східної Галичини, що перебувала спершу в короні Австро-Угорської монархії, а з 1918 року входила до складу ІІ Речі Посполитої. У книжці розгортаються арґументовані й досить детальні описи протистояння поляків і українців, формування та діяльности партизанського опору, репресій проти ромів, нацистської програми «онімечення» польських дітей (викрадення, вивезення до Райху та їх психологічне «опрацювання»). Відтак авторка переходить до найтрагічніших сторінок єврейської історії — терору в численних ґетах та їх зліквідування, депортації євреїв, так званої справи «львівських професорів», арештів і розстрілів, масових убивств у Станиславові та околицях у 1941–1944 роках, повстання євреїв у Варшавському ґеті, злочинів проти людства в Авшвіці, Майданеку та інших концтаборах.

Точному, ледь не фактографічному стилю книжки завдячуємо, по-перше, журналістському фахові авторки, а по-друге, тому, що вона впродовж десяти років скрупульозно збирала й опрацьовувала історичні відомості і свідчення, серед яких документи судового процесу в справі Авшвіца, розповіді очевидців, що вижили. Та й сама книжка є «символічною подякою» Фройндліх за те, що її «батьки пережили Голокост», — ідеться у статті дослідниці Сюзане Альґе, вміщеній на початку книжки, як і слово від австрійського видавця Пауля Росді й передмову історика Ярослава Грицака. Фройндліх — насамперед письменниця і журналістка, тому деякі помилки й перекручування, наявні в тексті, Грицак фахово коментує і навіть опротестовує. Наприкінці книжки подано інтерв’ю з Мойше Лейбом Колесником, рабином Івано-Франківська та области.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!