Укладач Вахтанг Кіпіані. «Зродились ми великої години…» ОУН–УПА

Орися Грудка ・ Грудень 2018
Харків: Історична правда, Vivat, 2016.

Від розділу до розділу (а їх у книжці шість) предмет розгляду ширшає і складнішає: спершу — «живі умови» життя повстанців, затим — постаті, організації, ширший контекст боротьби, врешті — «Важкі питання» та «Документи епохи». А якщо спростити структуру ще дужче, у першій частині у фокусі перебуває людина; у другій — організація; в третій подано своєрідний синтез, через критичне переосмислення теми, що його здійснюють сучасні дослідники на ґрунті першоджерел.

Текст про присягу в УПА — символічно читацький шлях розпочинається з того, як розпочинався повстанський, — готує до антропоцентричної перспективи розділу «Життя повстанця». Матеріял про прапорну символіку розмежовує блакитно-жовтий і чорно-червоний стяги, показує децентралізованість повстанських рухів, а також переводить фокус із ОУН і УПА на менш відомі молодіжні об’єднання, суміжні націоналістичні організації й налаштовує на комплексність. Розділ веде історичним слідом часу, щоб оживити і вималювати образи повстанців, а найлегше це здійснити через історії про малопримітні звичаї повсякдення.

Тут оповідь і про повстанські гастрономічні звички, і про гострі родинні поневіряння за часів війни. Але в центрі половини історій — життя не лише повстанців. Одну історію присвячено сільським дітям, які наслідували повстанців у дитячих іграх із цілком реальними, зважаючи на воєнні умови часу, намірами, а часом і результатами. Цікавою є історія про голандських офіцерів, які втекли з німецького табору і дісталися додому завдяки допомозі українських повстанців. Перевагою текстів є живі деталі, як-от з останнього тексту дізнаємося, що єдине українське слово, яке знали майже всі голандці, — це «зимно».

Розділ «Персоналії» — це присвячені невідомим, відомим і маловідомим діячам і діячкам ОУН і УПА вузько сфокусовані історії. Статтю про Бандеру зосереджено на його перебуванні в польських тюрмах, а текст про Шухевича — на пошуках його могили у наш час і спекуляцій довкола цього. Про живого Шухевича, втім, згадано в інших текстах розділу, зокрема, в характеристиках оунівця-комуніста, і то в неґативному тоні.

Уміщення неоднорідних текстів в один розділ сприяє децентрації наративу, що прикметно і в межах окремих текстів, які показують складність теми: наприклад, у зображенні внутрішньої світоглядної неєдности націоналістичного руху, до якого входили і демократично, і ієрархічно налаштовані особи. «Невидима рука» упорядника (чи то й незумисних збігів) створює нову книжкову послідовність. Хоча й доведеться звикати до граничної різноперспективности текстів: книжку зібрано з різних наративів і авторів, які спрямовували погляд у геть різних напрямках.

До різнофокусности звикнути нескладно, але годі припинити її помічати — із першими реченнями нового тексту виникає спокуса зазирнути до довідок про авторів наприкінці книжки. І хоч інформації обмаль, вона пояснює фокус автора. Іноді, щоправда, хотілося б знати й дату публікації статті — цю перевагу сайту варто було би повернути.

Книжка, втім, залишила деякі переваги онлайнового інтерфейсу: на розвороті видно і розділ, і назву статті — у колонтитулах, а на берегах — і це вже питомо журналістське — у короткій тезі подано центральну думку. Фактично кожен матеріял містить доречні ілюстрації, хоча в тексті про Ніла Хасевича — аґітілюстратора УПА, який створив більшість плакатів повстання, — було би доцільно подати більше ілюстративного матеріялу. Після постатей увагу зосереджено на організаційних аспектах. Згрубша — йдеться про заснування організацій, із якими пов’язано ОУН і УПА, але таку нібито підручникову тему подано крізь перебіг подій, динамічно і комплексно, хоч і не без публіцистичних позицій авторів. Структурно розділ переходить від оглядових статтей про ОУН і про УПА до «організаційного аспекту» на низовому рівні — до профілю повстанця, на керівному рівні — еліти й ідеології, теми вужчих повстанських організацій, як-от розвідки.

Розділ «Боротьба на війні та в мирний час» розгортається хронологічно: від того, як радянська влада до війни засуджувала патріотичну молодь, до розпалу повстанських боїв та заклику об’єднати зусилля з іншими народами, аж до історії про останню підпільну групу та її аґітаційну діяльність, а наостанок — про закордонні видання післяповстанських часів. Неприємний нюанс книжки — відсутність посилань, що не сприяє самостійному заглибленню в теми і замикає нецілісний наратив. Їх дещо компенсують згадки про інші праці з теми в тексті Олі Гнатюк, який і сам ґрунтується на книжці Ґжеґожа Мотики і формулює одне з «важких питань» розділу з такою ж назвою: мітів про УПА у зрізі польсько-українських зносин. Інші два питання стосуються реальної доцільности проголошення незалежности у Львові 1941 року та зіставлення методів Пілсудського і Бандери або питання виправданости певних дій націоналістів. Загалом тексти цього розділу найгостріші, позаяк їх зорієнтовано на руйнацію усталених уявлень, і таких статтей не завадило би вмістити більше.

Книжку завершують два документи, що показують ідеологічні погляди й ставлення українських націоналістів до реального соціялізму і тієї його версії, яку спаплюжили більшовики, та до росіян, а насамкінець знову дають бандерівцям змогу — «в лапках і без», як пише укладач, мовити самим про себе, що, здається, і було однією з цілей книжки.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!