Александр Ф’ют. Зустрічі з Іншим

Олексій Сінченко ・ Вересень 2013
Харків: Акта, 2009.
Переклад із польської Ярослава Поліщука

«Зустрічі з Іншим» – завершальна частина трилогії Алєксандра Ф’юта, якій передують «Питання про ідентичність» (Краків, 1995) та «Бути (або не бути) центральноевропейцем» (Краків, 1999). Наскрізною темою всіх трьох книжок є проблема ідентичности, а відтак зустрічі з Іншим як певного випробування, саморозуміння та співіснування.

У цій книжці есеїст сполучає проблему ідентичности з методологією постколоніяльних досліджень, спираючись не так на класичний їх варіянт, що його впровадив Едвард Саїд, а радше на вже знану українському читачеві розвідку Еви Томпсон «Трубадури імперії», в якій американська дослідниця перечитує російську літературу з позиції постколоніялізму. Наслідуючи її, Ф’ют розглядає польську літературу як тло витворення «польського колоніяльного дискурсу». Це дає авторові змогу використовувати відповідну методологію у вимірах моделі не «Перший Світ – Третій Світ», а «Перший Світ – Другий Світ». Водночас Ф’ют намагається позбавити постколоніяльний підхід політичних та ідеологічних спекуляцій і виробити своєрідний «непольський» погляд ізсередини на проблему польського колоніялізму.

Ф’ютове дослідження ідентичности зосереджується на концепті «Центральна Европа», вбираючи в себе такі теми, як креси, еміґрація, тоталітаризм.

Польські креси – місце зіштовхування різних ідентичностей (литовців, білорусів, українців, євреїв). На кресах відбувається «уподібнення місцевої культури до культури прибульців». Водночас для означення кресів Ф’ют запроваджує поняття «синергізм», в основі якого – явище ножинности та неможливість однобічної культурної асиміляції. Моделлю такого синергізму для автора є Велике князівство Литовське як певний цивілізаційний проєкт мультикультурности.

Розуміння ідентичности поглиблюється дослідженням еміґрантських стратегій входження у простір Іншого. Насамперед ідеться про те, як себе бачить поляк, із ким себе ідентифікує і які вартості обирає. На текстах польських письменників-еміґрантів автор реконструює різнопоколіннєвий досвід осягнення материкової Америки.

Тоталітаризм – явище, що охопило терени Центрально-Східної Европи і вплинуло на формування її ідентичности, відмінної від західноевропейської. Це яскраво репрезентує сучасна польська проза, авторам якої властиві ностальгія за стабільністю, переляк перед вільним ринком і бунт проти повального споживацтва.

Центральна Европа як головний концепт книжки є більше продуктом геопоетики, ніж геополітики. Свідченням того є певні ідентифікаційні проєкти, що їх у різний час пропонували Чеслав Мілош, Даніло Кіш, Джозеф Конрад, Мілан Кундера, – а згодом Анджей Стасюк і Юрій Андрухович. Різняться ж вони тим, що для перших Центральну Европу уособлено в поневолених, а для других – у відштовхнутих.

Центральноевропейський простір певною мірою постає як периферійний, зокрема через межування з великими культурами Західної Европи. Втім, процеси глобалізації та деієрархізації, а також зміна діяхронічної парадигми на синхронне бачення, породжують потребу переглянути усталені культурні рівні. Тому Центральна Европа з усіма своїми комплексами – проблемною ідентичністю, розмитістю кордонів і чуттям периферійности, а відтак і потребою визнання – потребує нової концептуалізації та переосмислення. Для Ф’юта саме вона є моделлю сучасного світу та наявних у ньому ідентичностей. Тож не даремно автор стверджує, що «Центральна Европа нині є скрізь».

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!