Маріанна Кіяновська. Звичайна мова

Надія Трач ・ Вересень 2005
Київ: Факт, 2005.

Схоже, що поезія стала для Маріанни Кіяновської «звичайною мовою». Рідною мовою, якою просто, легко та природно говорити про речі буденні й вічні, про останні новини, історії любові, страхи та передчуття. Власне, мова є для поетки і «домом буття», і притулком від страху. «Боюся, отже, існую» – такий вимір екзистенції не може обійтися без мови. Страх перед мовчанням, недомовленням, перед власним безсиллям («Я не вмію говорити») і навіть перед безсиллям самої мови («що є слова коли треба кричати?») обертається заглибленням у мову, вишуканим поетичним пошуком.

Збірка складається з п’яти поетичних циклів. Перший називається «Око, коли...». Це пошук на межі слів, звуків і значень. Він відкидає штампи й кліше, він шукає схожости в речах, цілком несумісних. Це своєрідний розтин мови зсередини: чи здатна ти творити нові значення поза словниками та звичним вжитком? Проте вірші з цього циклу не виглядають на поетизування, пошук заради пошуку. Це радше авторський спосіб говоріння, де насолоджуватися можна не лише змістом, а й звучанням.

Другий цикл «A priori» оповідає про підвалини, які нам дає беззастережно мова, про основні поняття емоційного життя: любов, біль, ніжність, жорстокість. Однак навіть те, що «а пріорі», авторка піддає сумніву. Адже мовлення – це і своєрідний судовий процес, де «слова свідчать супроти одного». Бо біль чи радість, злочин чи невинність завжди інші, завжди з новими іменами («Бо що таке біль? – це так опадає листя»), а значення слів насправді є їхньою розмитістю, неокресленістю.

Наступний цикл, «Venena Minora» – короткий і сумний, від нього віє холодом. Смерть, зима, голод, «сироти з чорними очима і чорними губами». І, зрештою, чим ближче до кінця, тим динамічнішою стає збірка: тут цикли коротші, а образи виразніші й гостріші. Мовний пошук теж набуває власної динаміки: на противагу попереднім циклам «Vox De» написаний не верлібром, а білим віршем. І, попри всі пошуки, головне залишається несказаним, неназваним: «Тільки хто знає, з чого починається оте слово – ім’я?..».

Насамкінець – «Езопоезія», цикл, насичений мітологічними й біблійними мотивами, знаковими образами української та світової культури: тут поряд пожирачі вогню і херувими, Христос і менестрель, «сад вишневий коло хати», «Сад Гесиманський» і «де Сад». І, зрештою, останній цикл дає відповідь на найболючіше для поетки питання: яким же є її ім’я, її самість:

камінь

амінь

не холодно є вам

a mensa et toro

а мені є ви

маріанні a mari usque ad mare

навіть на тому світі.

Сповідальна, плинна й незвичайна «Звичайна мова» Маріанни Кіяновської стає, зрештою, мовою «посвячених». І, може, в тому і є щастя для поета – залучити когось до власної релігії, ім’я якій – поезія:

і коли після всього сказаного

хтось інший починає вірити

а ти лише розумієш

раптом стаєш найтоншою

волосиною

суха піщина

мого вірша.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!