Брекзит як вікно нових можливостей

Галина Яворська
Липень 2016

Результати Британського референдуму є закономірними в контексті кризи всередині ЄС та системної міжнародної кризи в світі. Вони невипадкові і не зводяться до помилок окремих політиків. Після анексії Криму й агресії РФ на Донбасі це друга подія такого рівня у сенсі руйнування попереднього світового порядку, що склався після завершення холодної війни. Усе чіткішим стає  розуміння, що в Європі та в світі відбуваються докорінні зміни, і повернутися до попереднього стану справ на міжнародній сцені неможливо. Нова ситуація, поряд з надзвичайно небезпечним підвищенням рівня невизначеності і подальшим погіршенням безпекового довкілля, відкриватиме також нові можливості, зокрема й для України.

Британці на референдумі відреагували на незадовільність інституційного устрою Європейського Союзу. Міграційна криза стала триґером, проте не забуваймо, що процес підготовки референдуму розпочався за 2 роки до того. Можливо, з боку Дейвіда Кемерона і лейбористів обіцянка провести референдум була політичною грою. Але, по перше, політичні ігри - це не іграшки, вони завжди спричиняють цілком реальні наслідки, а по друге, тренд, задіяний політиками для досягнення внутрішньополітичних і частково, зовнішніх цілей (тиск на ЄС), виявився надто сильним і вислизнув з-під контролю.

В останні роки в ЄС відбувалися процеси переродження. Те, що було закладено до фундаменту об’єднаної Європи – права та цінності – почало вивітрюватися, дотримання бюрократичних процедур перетворилося на самоціль. Провідна роль Німеччини та Франції, яка подається нині як самозрозуміла, не влаштовує не тільки Велику Британію, яка завжди опиралася тенденціям до федералізації Європи, обстоюваним франко-німецьким тандемом. Підстави для певного розчарування мають також інші країни, такі як держави Балтії. Протягом останнього десятиліття в ЄС регулярно підважувалися задекларовані принципи про рівність у цьому об’єднанні усіх країн-членів, які, незалежно від їхнього розміру і політичної моці, мають можливість впливати на процеси прийняття рішень всередині ЄС.

Анґела Меркель стала безперечним лідером ЄС взявши на себе відповідальність за прийняття важких та непопулярних рішень. Але роль Меркель як лідера – це спроби компенсації браку дієвих колективних структур ЄС, насамперед зовнішньополітичних.  Такі спроби, навіть за успішності окремих досягнень, нездатні вирішити проблеми неефективності устрою ЄС, що й засвідчив Брекзит. Безперечна привабливість ЄС як інтеграційного об’єднання, що протягом десятиліть не піддавалася сумніву, раптом, через рішення Великої Британії, втратила абсолютний характер. Разом з цим поставлені під сумнів, або, принаймні, знов стають предметом дискусій цінності демократії, миру та свободи людини, які втілює Європейський проект.

Брекзит не стільки руйнує ідею Європи, скільки не залишає ЄС вибору: проект може зберегтися лише за умови проведення докорінних структурних реформ та переосмислення його засад. На жаль, бачення напряму таких реформ у ЄС досі нема. Один із парадоксів  нинішньої ситуації полягає в тому, що Німеччина та Франція, як фактичні лідери об’єднання, завжди обстоювали рух до більшої інтеграції всередині ЄС. Однак ця опція реформування наразі має вигляд неактуальної. Ефективність та можливість повернення до попередніх інтеграційних схем, зокрема до схеми Європи «двох швидкостей», у новій ситуації також здаються мало ймовірними. Це означає, що або Німеччина та Франція мають виробити кардинально нові підходи, або їм доведеться поступитися роллю лідерів в ЄС. Або – переформатований Європейський проект переформатує також концепцію лідерства за рахунок створення нових, множинних та гнучких, інтеграційних форматів.

Для України, разом з подальшим зростанням спільних безпекових ризиків (що для країни, яка воює, є особливо загрозливим) та поряд із видимими віднедавна ознаками суспільного розчарування у євроінтеграційному курсі, відкривається також вікно нових можливостей. Серед них – ймовірне переосмислення і підвищення ваги формату відносин асоціації з ЄС (у разі вибору такого формату для майбутніх відносин ЄС з Великою Британією), та поштовх для участі у потенційних нових – дрібніших та гнучких - інтеграційних альянсах з країнами Балто-Чорноморського регіону. Ситуація виходу Великої Британії з ЄС зрештою сприятиме зменшенню ролі деяких «закам’янілих» негативних факторів у системі міжнародних відносин України, таких як безплідні багаторічні дискусії з партнерами з ЄС про право України на «європейську перспективу». Тепер, після Британського референдуму, питання членства в ЄС як кінцевої мети європейської інтеграції втрачає роль безумовної цінності.

Сподіваюся також на ще один важливий лінгво-політичний наслідок, позитивний для України:  усталене за останні 10-15 років вживання назв ЄС та Європа як абсолютних синонімів відтепер може звузитися чи припинитися. Вихід Великої Британії утруднить подальше ототожнення ЄС з Європою взагалі, Європою як такою. А отже зникне нинішня схема ментального та політичного членування Європи, коли європейські країни не-члени ЄС (на Сході Європи та на Балканах) перебувають водночас поза Європою. Можливо відтепер, коли Європа змушена по-новому подивитися на себе та свої кордони, Україні не доведеться так болісно і з такою кров’ю доводити свою європейськість.

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!