Про оцупок Британії, Або про те, чи можна у непритомних людей запитувати, чи видаляти їм нирку

Тарас Возняк
Червень 2016

Місяць тому з своїх глухих провінцій, як той Овідій з Констанци, я писав місту і світу, що буде так. Ну добре, що там ми можемо знати, українські провінціали.

Однак залишилося докинути декілька нюансів. Спершу про якість політичного класу у ЄС, у Великій Британії і взагалі у світі. Не раз писалося, що коли настане криза, то вирішити її зможуть тільки люди посвячені і компетентні. Сто разів писали про класичного лорда Невіла Чемберлена – так-так, саме того, що, продавши Гітлеру Чехословаччину, прославився у 1938 році і навіки вікопомною фразою «я привіз мир нашому поколінню» – прем’єр-міністра Великої  Британії у вирішальних 1937—1940 рр., лідера Консервативної партії «Торі». І приклад цього політичного бонвівана мав би бути повчальним. І не лише для Девіда Камерона, а й для всього політичного класу Європи. Але де там... Тому будуть відповідати за повною програмою. І не лише своєю політичною кар’єркою, але й перед історією і своїм не надто прозорливим народом.  Бо ж такі політичні фраєри, як Камерон, мали б знати, чим закінчиться це волевиявлення як завжди незорієнтованого, і як завжди ні в чому не винного народу.

Ну як можна запитувати у непритомних людей: видаляти нирку, чи ні? Як можна проводити такий непідготовлений референдум? Як можна запитувати у некомпетентних людей щось про ЄС, коли найбільш поширене запитання «людей, що голосують», було: а чи Росія входить в ЄС, чи ні? Тому зараз ми побачили тріумф некомпетентності не лише «людей з вулиці», але й європейського політичного бомонду. А дійсно, де вони були – всі ці Федеріки Моґеріні (де вона!!!), де верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, де Голова Європейської Ради Дональд Туск (де він!!!) і т.д.? Що це за політична біжутерія? Навіщо вона, коли з ЄС виходить ціла Велика Британія, а вони як під землю позападали. Розпачає одна Ангела Меркель. Про Франсуа Олана і решту не буду… Чи мали б Моґеріні, Туск і вся Єврокомісія подати у відставку? В старій Японії мали б зробити харакірі. А як ні, то хоча б публічно з`їсти свої шкарпетки (жарт). Та повернемося до Великої Британії: політична еліта Англії може цим референдумом добити той оцупок, що залишився від Британської імперії (бо відкриваються можливості для окремої позиції Шотландії і Північної Ірландії , які проголосували не так). Чи вся вона, а не невдаха Камерон, повинні за це відповідати?

Тепер про форми здійснення демократії – тобто про форми здійснення свобод.  Некомпетентна референдумна демократія дискредитувала себе ще задовго до референдуму в Нідерландах. Народ часто не знає, що робить. На професора Преображенского кивати не буду – але й Гітлера обрав і до нестями кохав все той же завжди незорієнтований, і як завжди ні в чому не винний народ... Тому не молімось на те, що не святе і не досконало мудре. Тому зараз ми бачимо тріумф некомпетентності, який подається як реалізація свобод. І тут я веду мову не про демократію взагалі, а про некомпетентного виборця, про некомпетентний  провідний клас, який не виконав свого завдання і не підготував народ  до осмисленого вибору. І я зовсім не за просвіщенного монарха чи камору. Ми спостерігаємо кризу актуальної на даний момент форми демократії як реалізації політики – тобто, прийняття рішень. Особливо архаїчними є форми реалізації демократії у Великій Британії, так само як особливо неефективною є референдумна демократія, яка не лише некваліфікована – бо голосують безвідповідальні за великим рахунком громадяни – але масово перетворюється на популістську, демагогічну і охлократичну демократію. Це час тріумфу диких популістів – Дональда Трампа, Алексіса Ципраса, Морін Ле Пен, а у нас Олега Ляшка, Юлії Тимошенко – зрештою, всіх, хто на плаву у нашому політикумі.

А тепер про справді істотне. На жаль британський народ пішов всупереч своїм інтересам, якщо дивитися з перспективи. Політика має бути відповідною економічним трендам, що мають свою динаміку і тенденції. Теперішній тренд – це світовий ринок. Якщо одним словом, то це ­– глобалізація. Глобалізація всього. І ЄС є спробою адаптувати Старий архаїчний (!) континент, континент архаїчних націй до нових умов. Тому і економіка, яка є основою всього, а також її похідні – форми здійснення свобод, тобто форми реалізації демократії, і форми реалізації цієї демократичної волі в політиці, мають реалізуватися у глобальніших формах, в глобальніших рамках, ніж вузько національні – принаймні в рамках Старого континенту. Це тренд, який не залежить від національної гордості, навіть національної гордості незламних британців – це об’єктивна дана нам у відчуттях реальність (знову жарт). Повернення до замкнутих національних ринків XIX століття неможливе. Як неможливе і повернення до національних держав ХХ століття у строгому сенсі цього слова. Натомість горді обивателі туманного Альбіона вирішили замкнутися у своїй англійській (навіть не британській) черепашці.

Очевидно, що ще однією причиною виходу Великої Британії з ЄС є те, що ЄС звівся до забюрократизованого клубу держав, що мають за мету тільки одне – добробут, добробут і добробут. Жодні моральні чи якісь інші ідеологічні цінності її членів насправді не об’єднують. Попри інтелігентські теревені про європейську ідентичність чи цінності. Брюссельська бюрократія звела все до стандартів – на картоплю, звісно. А цього, у ситуації соціальної несправедливості чи турбуленції, виявилося замало. Етична згода, якась моральна (самому смішно) платформа мала б єднати народи. Чи хоча б страх – як-от після катастрофи Другої світової війни. Але їх немає. Тому, як лишень похитнувся добробут, – то всі по хатах, з своїм табачком…

Знаю, що так не буде. Знаю, що еліти вже шукають виходу з цього ідіотизму. Вони не такі, як правителі  Росії, які хочуть повернутися у минуле. Всі розуміють, що не буде другої Британської імперії. Колишній прем’єр-міністр Сір Джон Мейджор вже сказав, що вчора Велика Британія перетворилася у маленьку Англію. До речі – чи надасть королева лицарської гідності Девіду Камерону – не певен… За що – за те, що розвалив рештки колишньої світової імперії?

Очевидно, що тверезо мислячі люди змінять все, щоб все залишилося так, як було – настільки, наскільки це можливо, звичайно. Для Великої Британії сконструюють якийсь особливий статус, щось на кшталт гіперасоціації – як для Норвегії чи Швейцарії. Зрештою, це може стати лазійкою і для нас.

Так, старшого віку британці голосували за повернення у минуле – але молодь голосувала за ЄС. Тому Другої Британської імперії не буде. Навіть ті британські політики, які у боротьбі за крісла наламали дров, це розуміють.  Розуміють, що тепер Британія (з Шотландією чи без) буде оцупком, який шукатиме, куди ж приткнутися: попроситися 51 штатом у США чи приплестися до того ж ЄС – візьміть мене взад (як влучно кажуть в Галичині). Ну що ж, «унтер-офицерская вдова сама себя выпорола». Нема на те ради…

Маятник рушив у протилежному напрямку, каже дехто, – від великого європейського проекту. Путін потирає рученята. Та слухи про смерть сильно перебільшені. Це буде рух не у протилежний бік – бо так він повернувся б до того самого місця, що неможливе – час, в тому числі історичний час, незворотній. Ми можемо сказати тільки, що почався пошук нового. В тумані. Можливо, англійському.

 Le roi est mort! Vive le roi! 

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!