Подкаст Критики - Вільям Бурк-Вайт: Про сценарії розвитку протестів

Критичні рішення
Грудень 2013

Вільям Бурк-Вайт (William Burke-White), професор права та заступник декана правничого факультету університету Пенсильванії, є експертом з міжнародного права та знає міжнародну політику у практичному вимірі як член Штабу держсекретаря Гіларі Клінтон з планування політики (The Secretary’s Policy Planning Staff) протягом 2009-2011 років. Вільям Бурк-Вайт був основним автором проєкту Чотирирічного дипломатичного і розвиткового огляду (Quadrennial Diplomacy and Development Review) – нового інструменту державного департаменту США з довгострокового планування зовнішньої політики країни.

Бурк-Вайт брав участь у зусиллях з розв’язання національних та міжнародних конфліктів. У держдепартаменті він був прямим радником Гіларі Клінтон з питань багатосторонньої дипломатії та міжнародних інституцій, відтак добре знає практичну площину міжнародної політики. Його наукові дослідження і публікації належать до сфери міжнародного права та інституцій, з наголосом на міжнародному кримінальному та міжнародному економічному праві. У своїх працях Бурк-Вайт звертається до питань післяконфліктного правосуддя, Міжнародного кримінального суду, міжнародних прав людини та міжнародного арбітражу.

Восени 2013 року він був гостьовим професором у Школі права Гарвардського університету.

Коментарі Вільяма Бурк-Вайта можуть здатися холодним душем для багатьох учасників протестного руху в Україні, однак вони віддзеркалюють реалії міжнародної політики сьогодні, загалом дуже складної політичної ситуації для головних мінародних гравців у різних реґіонах світу, вторинність (або й «третинність», за висловленням експерта) для них подій в Україні та небажання порушувати певні досягнуті рівноваги у регіоні та світі.

Відтак у інтерв'ю для «Критики» експерт порівнює українські події із іншими схожими конфліктами минулих років, коротко описуючи можливі сценарії виходу із теперішньої тупикової ситуації або й дальшого загострення протистояння.

Наша розмова торкалася саме питання можливих шляхів виходу із тупику, в який зайшли протестний рух в Україні та український уряд на чолі з президентом Януковичем. Бурк-Вайт зокрема наголошує, що для міжнародної спільноти Віктор Янукович надалі залишається законно і демократично обраним президентом. Національний уряд залишатиметься леґітимним доти, доки він не вчинить злочинів супроти свого власного населення, що своєю тяжкістю зробили б його нелеґітимним ув очах міжнародної спільноти. Відтак до настання такої ситуації заклики до повалення національного уряду не знайдуть підтримки у світових лідерів.

Описуючи імовірні сценарії подальших дій, Бурк-Вайт вказав на дві можливих крайнощі. З одного боку, протестний рух може продовжувати зростати доти, доки він не стане настільки широким, що таки скине теперішній уряд. У такому випадку, незалежно від правової ситуації, протестувальники зрештою візьмуть владу у свої руки і встановлять новий уряд. [2:20 хв.]. Однак, як було видно протягом подій Арабської весни, скинути існуючий уряд загалом дуже складно.

З іншого боку цього спектру, зазначає Бурк-Вайт, лежить можливість досягнення компромісу із теперішнім урядом (на чолі з президентом). Для цього необхідно мати дві важливі передумови.

Перше – це існування чіткого і зрозумілого голосу з боку опозиції (протестувальників), що готовий і здатний вступити у переговори з урядом. «В українському випадку ми не бачимо, хто б міг стати таким голосом,» зазначає експерт. «Наразі із риторики, що звучить із трансльованих промов та з інших джерел не видно загальних підстав, на основі яких можна б було досягнути домовленостей про такий розв’язок».

«Інший виклик розв’язку, досягнутого шляхом переговорів, полягає в тому, що з боку протестувальників їхні лідери повинні бути здатні контролювати протестувальників. Важелі, котрі вони мають у своїх руках під час переговорів полягають у тому, що, якщо влада погодиться на їхні вимоги, то протестувальники підуть додому. Я не впевнений, що це те, що ми маємо сьогодні в Україні – саме через те, що це таке широке народне повстання», зазначає експерт [3:16 хв.].

Остання ж можлива опція, на думку експерта, полягає в тому, що протестний рух використає теперішню ситуацію для того, щоб зробити чітку заяву на майбутнє: ми сильні, нам не подобається той напрямок, у якому ви (уряд) ведете нашу країну, і хоча ми в якийсь момент розійдемося додому, ми готові повернутися і ми слідкуватимемо за вашими (уряду) діями.

На думку дослідника, така позиція знайшла б відгук у міжнародній спільноті та перебувала б у площині міжнародного права. «Наприклад, якби сьогодні протестувальники заявили, що ось, мовляв, три конституційні гарантії, котрі містить Конституція і котрі ви (президент) забрали у нас, коли переглянули Конституцію, і котрих таки необхідно дотримуватися. У 2015 році будуть вибори і ми вимагаємо, щоб ці вибори були вільними і чесними.» Відтак, якщо протестувальники – через наближення суттєвих холодів – розійдуться в організований спосіб на свята, влада знатиме, що ці люди повернуться, якщо влада не дослухається до їхніх вимог [4:20 хв.].

Попри те, що влада допустилася низки помилок, принаймні на певному рівні вона діє стратегічно розумно, вважає експерт. Хоча влада застосувала певне насилля до протестувальників, в Україні досі не було такого кривавого протистояння, яке ми бачили, наприклад, у Тунісі чи Лівії, де влада вирішила, що вона може собі дозволити масово вбивати своїх власних громадян.

Саме такі жахіття і їх зображення у мас-медія здатні миттєво змінити ставлення міжнародної спільноти та зокрема і політику Сполучених Штатів стосовно керівництва країни.

Помилка ж української влади полягає в тому, що вона недооцінила потенціял для протесту. «Влада повинна була піти на умови протестувальників до того, як протести настільки посилилися, що всі опинилися у теперішньому тупику, коли влада, як виглядає, не бажає застосовувати грубого, кривавого насилля, хоча вона і використовує певне насилля, а протестувальники не хочуть розходитися, допоки вони не досягнуть своїх цілей,» наголошує Бурк-Вайт [6:50 хв.].

Дослідник також порівнює українську ситуацію з іншими конфліктними ситуаціями минулих років і вказує на те, що успішні переговори насамперед потребують партнерів з обох боків, що викликають довіру і не антагонізують своїх супротивників. Актори таких переговорів повинні складатися із концентрованої групи протестувальників. Міжнародна спільнота також може бути задіяна, але зазвичай це не є країни-важковаговики на міжнародній арені: себто це не будуть США чи Росія, але також мабуть і не Европейський Союз чи країни, що мають енергетичні інтереси в Росії. Можливими кандидатами були б Швейцарія або Канада. Така країна-посередник, як правило, створює умови для діялогу між двома силами, які досягають певного компромісу, за якого влада зазвичай поступається набагато більшим, ніж їй би хотілося, а протестувальники отримують часто менше, ніж вони сподівалися.

«У даній ситуації я бачу можливості для компромісу у тому, що влада обіцяє вільні і чесні вибори, і що вона не підписуватиме жодних домовленостей - ні з Европейським Союзом, ні з Росією - протягом своєї теперішньої каденції, а також, що певні конституційні проблеми будуть вирішені,» зазначає експерт. «В обмін на це протестувальники розходяться додому, заявляючи, що вони не скидатимуть цієї влади, а дадуть їй ще один шанс і будуть готові прийти до виборчих урн у 2015 році» [9:24 хв.].

На думку фахівця, будь-який із можливих сценаріїв передбачає, що протестувальники повинні набагато чіткіше сформулювати свої вимоги: котрі вимоги є абсолютними, а у котрих вони готові до поступок; котрі вимоги є бажаннями народу, які використовуються для того, щоб мобілізувати людей вийти на вулиці, а котрі є абсолютно необхідними умовами для того, щоб потім можна було сказати, що все це мало сенс.

Разом з тим дуже важливо досягнути формулювань, зрозумілих для третіх сторін та для зовнішніх спостерігачів.

Експерт також проаналізував ступінь задіяности міжнародної спільноти загалом та Сполучених Штатів зокрема. Хоча Сполучені Штати і реагували повільно на події в Україні, їхня позиція залишатиметься послідовною: вони будуть уважно слідкувати за подіями і чинити тиск для уникнення застосування сили супроти мирних протестувальників. Однак прямої підтримки скиненню влади в Україні (особливо ж за ситуації, коли влада все ще виглядає леґітимною) ні США, ні інші міжнародні гравці не висловлюватимуть. Однак самі цілі і сподівання протестувальників таки знайдуть підтримку.

Це особливо залежить від того, наскільки успішними протестувальники будуть у формулюванні цих цілей в рамках міжнародного руху за права людини, права на демократію, на конституційну владу, на свободу висловлення та зібрань. Такі вимоги знаходитимуть набагато сильніший відгук у міжнародних колах, ніж конкретні заклики долучитися до тієї чи тієї торгової угоди, або і загальніші заклики до повалення влади.

Експерт також висловив сумнів у імовірності одностороннього введення урядом Сполучених Штатів персональних санкцій проти президента Януковича, уряду та близьких до них кіл за теперішньої ситуації. Єдиною обставиною, що може це змінити, було б грубе придушення демонстрацій з боку влади, яке б викликало набагато різкішу реакцію. Такі кроки імовірно включали б подання до різноманітних мінародних організацій та санкції. Однак аж до ініціювання таких кроків основною стратегією залишатиметься пильність з боку Сполучених Штатів, щоб не допустити пролиття крові.

Заклик, що знайде найбільший відгук у Вашинґтоні, буде не заклик до одностороннього введення санкцій, а збереження механізму леґітимних виборів у країні, вважає експерт.

У цьому контексті Бурк-Вайт вказує на промову президента Обами у Каїрі в 2010 році, в якій президент висловив своє небажання насаджувати будь-які революції, однак висловив готовність Сполучених Штатів пітримати створення умов для чесних і вільних виборів, якщо буде висловлене таке прохання – і саме у рамках забезпечення виборчого процесу у 2015 році в Україні такий заклик був би сприйнятий дуже серйозно. Починати цей процес сьогодні не зарано: ідеться про структурування виборчого процесу у такий спосіб, щоб уникнути маніпуляцій у 2015 році, вважає експерт.

Відповідаючи на запитання про порівнюваність подій Євромайдану із подіями на Болотній площі у Москві, фахівець вказав на декілька обставин, що роблять їх слабкопорівнюваними. Серед них – сила українського народу, його єдність у протестах і витривалість, незважаючи на від’ємні температури надворі. Ці обставини, а також менший розмір країни визначають характер подій в Україні. Він висловив сподівання, що Захід загалом і Вашингтон зокрема побачить ці відмінності, зрозуміє, що цей протестний рух набагато сильніший і його потрібно інтерпретувати у його власному контексті. Тут більше схожості із подіями на Близькому Сході, ніж із подіями в Росії, гадає фахівець.

«Можливо, український народ зможе послугувати уроком для своїх російських однодумців у тому, як залишатися сильними та єдиними перед лицем зневаги та спротиву,» зазначив Бурк-Вайт, закінчуючи розмову.

Розмову вів головний редактор порталу Krytyka.com Олег Коцюба. Розмова велася англійською мовою. Її записано 12 грудня 2013 року.

Інтро: Стефон Герріс, «Sunset and the Mockingbird» («African Tarantella», Blue Note, 2006). Аранжування для подкасту: Омар Томас (http://www.omarthomasmusic.com).

Вам подобається часопис «Критика»? Тоді підтримайте нас та авторів статтей відповідно до Ваших можливостей.

Щоб підтримати нас, передплатіть друковане видання чи електронний доступ до матеріялів часопису та порталу, або складіть посильну пожертву.

Українська та англійська версії «Критики» гідно представляють Україну у світі. Долучіться до наших зусиль своїм внеском!