Чому варто читати і передплачувати «Критику»

Часопис «Критика» займає в українському медійному просторі особливу нішу, бо особливими є вимоги до автури та її матеріалів. По-перше і найголовніше, це - критичний, а не апологетичний підхід до аналізу проблем (під словом «критичний», ясна річ, я не маю на увазі «критиканський»). Я усвідомлюю, що це звучить тавтологічно з огляду на назву часопису. Але за цим є важливий принцип. Перевагою «Критики» є те, що вона не приймає ідеологізованих матеріалів із заданою «правильністю» висновків. А нашому суспільству, яке все ще «родом из Октября», все ще потрібна прививка від вірусу ідеологічності. Утім, із цим також треба бути обережним, бо ліберальні принципи також можуть стати ідеологією. Іншими словами, принципове неносіння краватки також може стати догматичним! Отже, уникайте спокус, оминайте перешкоди й вірте в себе!

Історик

Кажуть, є різні меншини: конфесійні, національні, сексуальні тощо. Є також меншина інтелектуальна. А 1997р. з інтелектом в Україні було трудно. Тому коли побачив у Львівській національній бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України перший номер «Критики», прочитав його залпом, двічі або й тричі, а відтак щомісяця інспектував газетні кіоски на наявність свіжого номера. Бо тоді у Львові то був «дефіцит». Зізнаюся також, своє перо нагострив саме завдяки «Критиці». А згодом і сам почав друкуватися тут.

Двадцять років – насправді дуже багато. В польській історіографії обговорювати міжвоєнну Польщу (саме стільки років вона проіснувала) – ціла індустрія. Тож час невблаганний. Інтернет прийшов у кожну хату, щоб ковтнути порцію інтелектуальної поживи, тепер не обов’язково ходити в бібліотеку Стефаника. Це зручно, але водночас електронний віртуал поступово витискає друковані видання на узбіччя.

Тим не менше «Критика» тримається. Чому? Якщо з інтелектом в Україні справи не стоять так «критично», як двадцять років тому, з добротною науковою критикою справи зовсім не такі добрі. І «Критика» продовжує займати свою почесну нішу серед гуманітарних видань як чи не єдине видання такого профілю.

Отже, якщо ви бажаєте:

– тренувати свій інтелект;

– загартувати смаки;

– нагострити перо;

– читайте «Критику»!

«Критика»  для мене - це висока полиця. Та, куди хочеш тягнутися та дістати. І та, куди іноді не дотягуєшся. Цей журнал корисний для прокачування м'язів читання великих форм. Тож учітеся, думайте, читайте.

After Communist regimes collapsed throughout Central Europe in 1989 and the Soviet Union ceased to exist in 1991, people who lived for decades under totalitarian rule finally had the possibility to learn about intellectual and civic developments in the rest of Europe and the world. Ukrainians were particularly fortunate that a distinguished American professor from Harvard University, George Grabowicz, created for them a journal called Krytyka, which introduced them to some of the best thinkers and political leaders in the world. Those of us in the West who are concerned about Ukraine’s welfare in the twenty-first century are deeply grateful that Krytyka exists and will continue to appear on a regular basis.

«Критика» – це для тих, хто має відвагу переступати межі. Для тих, хто не мислить «форматами» (о, як остогидло це слово-паразит українського публічного простору!), а шукає погранич, точок напруги, парадоксів і несподіваних зв’язків між речами й ідеями. «Критика» – це ще й зразок уміння слухати і надавати слово опоненту, взірцевий майданчик сучасної інтелектуальної дискусії. Його двері відчинені, долучайтеся, читайте, беріть слово!

Від самої своєї появи «Критика» суттєво вплинула на цілий наш медійний ландшафт, не давши йому занепасти і зжовкнути. Добротна аналітика, відкритість до полемік, тематична широта й розмаїтість, наявність і змінюваність улюблених авторів і тематичних преференцій, час від часу резонансні інтелектуальні провокації – все це ось уже скільки років підіймає мислиннєвий тонус на наших теренах. Не менш важливим є те, що сформувалася спільнота авторів та читачів, належати до якої  почесно, престижно, приємно, цікаво. Долучайтеся і ви!

Послуговуючись американськими стандартами свободи слова, які не визнають існування «помилкових» ідей, «Критика» залишається надзвичайно вимогливою в морально-­етичному сенсі. Можливо, це єдиний в Україні часопис, де гасло постмодерну – «допустимим є все» – визнають імперативом існування символічної реальності й, водночас, об’єктом іронії та сарказму.

Життя є складним, іноді трагічним, парадоксальним та захопливим – саме в це, схоже, вірить «Критика» та її дуже різні автори.

Чому я читаю «Критику»?

Тому що вона дає модерний український погляд на гуманітарні проблеми.

Тому що вона не обмежується якоюсь однією сферою гуманітарного знання.

Тому, що вона ставить планку якості.

Тому, що навіть коли я не погоджуюсь з тим, що надруковано у «Критиці», я не можу не визнати арґументованість, коректність та креативність її матеріалів.

Я читав, читаю і читатиму «Критику».

І раджу всім: долучайтесь, якщо ви ще не з нами. Впевнений, ви не пожалкуєте!

Іще юнаком, на межі дев’яностих і двотисячних років, я відкрив для себе «Критику». А з нею – двері в строкатий і, головне, плюралістичний світ українського і міжнародного інтелектуального читання. Чи міг би я тоді подумати, що опинюся серед авторів такого часопису? Ні, міг би лише нафантазувати, але фантазії, як бачимо, здійснюються. Я тоді твердо знав інше: що стану постійним читачем «Критики». І дотепер ні разу не пошкодував про це. Долучайтесь і ви!

Почему НУЖНО ЧИТАТЬ «Критику»?
Воспользуюсь началом моего любимого киплинговского “If” (If you can keep your head …”):
Если тебе нужен собеседник-интеллектуал –
Если тебе нужно найти соратника  -
Если тебе нужен умный оппонент –
Если ты не зашорен и   тебе важен весь спектр мнений–
Если тебе нужен не узкий обзор  своей профессиональной «грядки», а панорамный взгляд на пространство  всех искусств,
Если тебе важно знать , что подлинная критика в Украине не умерла –
ЧИТАЙ «КРИТИКУ»!

«Критика» поза сумнівом - найбільш інтелектуальне серед україномовних видань такого штибу. Але ж їх, цих видань, у нас так мало! Усвідомлюючи це, хочеться ще більше поважати колектив видання, який твердо тримається базової концепції, і видає щомісяця велику порцію інтелектуальної поживи для людей літературних, і не тільки. Особисто я найбільше цікавлюся в «Критиці» політичною частиною, і завжди з задоволенням прочитую матеріали, підписані іменами Миколи Рябчука, Олександра Мотиля та інших глибоко симпатичних мені оглядачів. 

Я рекомендую «Критику» як обов'язкове читання своїм студентам відділу творчості в Острозькій академії, і сам принагідно дарую їм свої, вже прочитані примірники. Цим самим я натякаю колективові видання на можливість оформлення для мене чергової безкоштовної передплати. :-) І тоді «Критика» постійно (щомісяця) буде надихати мене на нові творчі досягнення та здобутки, які збагатять сучасний літературний процес і, можливо, спричиняться до нових матеріалів на шпальтах «Критики», матеріалів глибоких, ґрунтовних і доброзичливих.

Критика сприймається по-різному. Але й і сама ця критика буває різною – нерідко образливою, некомпетентною, зверненою на людину та її особисті риси, а не на висловлені нею думки. Відтак, критика – це те, чому, як і усьому іншому, треба вчитись, крок за кроком у обміні думками долаючи непорозуміння. Бо справжній критик – то найліпший друг, єдина близька людина, що направду розуміє те, про що ви пишете. Часопис «Критика» від свого заснування та до сьогодні запрошує у світ професійного бачення дійсності, виважених оцінок та досвіду діалогу між автором та його критичним та уважним читачем. Долучайтесь!

Критичне мислення - це те, чого справді критично бракує абсолютній більшості українців. Цього нас практично ніхто і ніколи не навчає - ані школа, ані родина, ані інші суспільні інституції та середовища... Наша легковірність, нездатність ставити під сумнів чи підважувати позірно правильні тези, готовність приймати за істину в останній інстанції будь-яку більш-менш авторитетну (в сенсі висловлену статусною особою) думку вилазить нам боком - масові маніпулювання свідомістю українців набули вже нечуваних масштабів і коштували людських життів! «Критика» саме пропонує нам навчитися мислити нелінійно, відмовитися від чорно-білих оцінок, недовіряти авторитетам, бачити різні сторони явищ і сприймати можливість розмаїття думок, позицій, поглядів... «Критика» подає безліч взірців цивілізованої полеміки, змістовної дискусії, предметної критики, якісної аналітики. Публікуючи різнопланові неординарні тексти, «Критика» вчить нас думати ширше, думати самостійно, виходячи за межі усталених шаблонів, стереотипів і рамок. Саме тому читати «Критику» просто необхідно!

«Критика» – просто необхідна для тих людей, які прагнуть мислити критично!

Критика - у моєму сприйнятті це не просто оцінка когось або чогось, особи, події чи явища, їх рецепція з тої чи тої позиції, слушна чи дискусійна. Для мене – це силове поле, вільна думка, інтелектуальний простір, у ширшому плані – здатність критично мислити. Це те, що повинно бути притаманне не тільки науковцям, а що взагалі людину робить людиною і є запорукою цивілізаційного поступу. Протягом усього часу свого існування часопис «Критика» якраз і є отим інтелектуальним майданчиком, де пульсує думка, і протягом усіх тих років часопис прагне виплекати у свого читача здатність до критичного мислення, прищепити йому потребу повсякчас верифіковувати інформаційний потік.

Викладачка української мови та літератури, університет Ратґерса

«Критика» – це вікно у світ інтелектуальної думки України, її сусідів та Заходу. Саме цей баланс й обмін ідей та видавничих новин між материковою і закордонною інтелектуальними спільнотами притягає мою увагу найбільше. Діяпазон пошуків, дискусій, новин на сторінках часопису настільки широкий, що кожен непосидющий ум знайде там щось цікавого для себе. Заохочую всіх читати «Критику» й відкрити для себе це просторе вікно у світ думок!

Я пригадую, як наприкінці 1997 р. мені потрапили в руки перші числа зовсім нового в той час часопису «Критика». Я з насолодою прочитав їх, як кажуть, «від дошки до дошки» й одразу сам захотів писати для цього часопису, стати учасником процесу, який «Критика» внесла в український інтелектуальний дискурс. Для мене це був чи не перший часопис в Україні, в якому я міг зі щирим зацікавленням прочитати дослівно кожну статтю і кожен матеріял. Таке мені дуже рідко траплялося навіть у випадку провідних українських товстих журналів. Це був для мене безперечний знак вибагливого професіоналізму редакторів «Критики» та уважного вибору авторів, тем та текстів. І хоча упродовж майже двадцяти років «Критика» іноді міняла свій профіль та тип поміщуваних матеріялів, оцей редакторський професіоналізм, інтелектуальна вимогливість супроти авторів та читачів залишаються, по суті, незмінними до сьогодні. Для кожного україномовного читача, який шукає розумної «критики» як культурно-інтелектуальних, так і соціо-політичних явищ в Україні і в світі, часопис «Критика» – це бажана й обов’язкова лектура!

Коли я потрапив до Америки як студент, двадцять сім років тому, одним з моїх улюбленим місць стала зала періодики університетської бібліотеки. Я був захоплений поєднанням інтелектуальної глибини і живого стилю у багатьох західних часописах, які я для себе відкрив. Це рішуче відрізнялось і від «засушеного» наукового стилю, до якого я звик у СРСР, і від журнальної публіцистики доби перебудови, сміливої, жвавої, але часто інтелектуально поверхової. За двадцять років свого існування часопис «Критика» зробив найглибший і найвпливовіший внесок у відродження традиції високої інтелектуальної есеїстики в Україні. Завжди читаю його захоплено і з вдячністю.

«Майстри уваги», – так назвав художників та письменників Володя Верлока. Те саме, на мій погляд, стосується всіх гуманітаріїв, що вивчають, творять, обмірковують, підіймають та як вправні офіціанти виносять на тацях питання різних сфер: від філософії до моди.

Читати «Критику» варто для того, щоб відчувати не тільки перший шар інтелектуального потенціалу, культури, історичної пам`яті, що він може видаватися теплим, як нагрітий сонцем поверхневий шар води, а навчитися відчувати глибину, мілину, джерельність, течії, змінність.

«Критика» так само необхідна як щоденні спортивні вправи. «Критика» тренує інтелектуальні м`язи. Вчить усвідомлювати ціннісні орієнтири, вміти дискутувати на складні теми та шукати спільні рішення.

Вона для тих, хто  потребує набагато більше за те, що пропонують телевізійні соціальні шоу. Для тих, хто хоче не відмовлятися від гуманітарного фаст-фуду, але бажає навчитися цінувати здорову інтелектуальну кухню та стати гурманом.

Президент «Фонду якісної політики»

Світ, у якому ми живемо, не просто мінливий, а мінливий у різних площинах у різний спосіб. Технології змінюються із запаморочливою швидкістю. Наука оновлюється майже так само швидко. Політичне життя цікаве непередбачуваністю повторень і новизни. Культурні ж та соціальні процеси набагато повільніші. 

Уважному досліднику сучасності не позаздриш: незбалансований та невідтемперований плин подій випадає з ока одинака. Як розуміти різношвидкісний, незбалансований світ? В Україні кожному інтелектуалу в пригоді стане «Критика» – простір спілкування небайдужих сучасників.

Професор історії, Гарвардський університет

Термін «критика» може позначати цілковито різні речі. Словник української мови визначає її як «розгляд і оцінку когось, чогось із метою виявити та усунути вади, хиби». А словник Вебстера каже, що це «виважена оцінка, у якій ви подаєте свою думку про добрі та негативні аспекти явища». В одному випадку йдеться винятково про неґатив, який часто персоналізується, а в другому - про виваженість, баланс та зосередженість на явищі. Часопис «Критика» - це прорив саме у світ авторів словника Вебстера: унікальна в Україні спроба мати дискусію замість сварки. Долучайтеся!

«Критика» була першою і залишається обов’язковою. Вона з’явилася тоді, коли «товсті» журнали совєтських часів зникли під ударами ринку, а ринок опанували жовті й жовтуваті газети й журнали з читвом на один день. Нині вже є досить багато паперових і онлайнових публікацій, що виросли на критиківському ґрунті, але щоразу, коли по якійсь перерві я заходжу на сайт чи беру до рук нове число «Критики», гостро усвідомлюю, що та перерва позбавила мене чогось приємного й важливого. Не припиняйте читати «Критики»! А якщо досі не читали, починайте якнайшвидше!

Упродовж років «Критика» була не просто найцікавішим інтелектуальним часописом в Україні, а й школою есеїстики та творчим трампліном для молодих істориків, філософів, літературознавців, соціологів. Для мене саме публікації в «Критиці» відкрили шлях до міжнародних інтелектуальних дебатів. А регулярне читання часопису було важливим свідченням присутності України в цих дебатах та приступності принаймні істотної частки цих дебатів в Україні.

«Критика» не є ні масовим медія, ні спеціялізованим академічним журналом, а відтак займає місце поміж експертними дискусіями та журналістським репортажем. Завдяки міжнародному своєму вимірові вона поєднує найкращих українських науковців соціяльних дисциплін та філософів із закордонними дослідниками України. Назагал вона стала містком між українськими і західними інтелектуальними елітами. Англомовна сторінка «Критики» у вирішальний спосіб втручається ув европейські та американські суспільні дискусії про сучасну Україну. Якби «Критики» вже не було, її слід було б заново вигадати. Приєднуйтесь!

«Критика» - це суперсучасний інтелектуальний часопис.  Один із небагатьох, що систематично публікує критичні матеріяли на феміністичну, ЛҐБТ та квір-тематику.  «Критика» - часопис соціяльно сенситивної публіцистики. Неможливо бути сучасною інтелектуалкою і не читати «Критики». Як неможливо бути сучасною феміністкою  і не читати «Критики». Приєднуйтеся!
 

Центрально-европейський університет

Сторінки «Критики» – це простір критичного мислення, себто думки самосвідомої, щирої і спрямованої на обґрунтований підрив стереотипів, шаблонів і упереджень. Критична думка була і залишається люстром, в яке автори і читачі «Критики» звертають погляд можновладців, ідеологів та торговців гаслами всіх мастей. Вірю, що перші двадцять років часопису – це тільки юність, яка зросте у багаторічну, плідну зрілість, адже в добу інформаційного ширпотребу критична думка є критично необхідною.

Головне, що я запам’ятав зі своїх студій на Заході, «never stop asking». На відміну від пострадянського підходу до навчання, який намагається записати якомога більше часто застарілої інформації на «жорсткий диск» нашої пам’яті, Західна традиції науки ґрунтується на критичному мисленні: вмінні знаходити, оцінювати та систематизувати інформацію з різноманітних джерел та робити самостійні висновки. «Критика», як і західні університети вчить, що немає правильної чи неправильної тези, погляду, наукової теорії - є переконливо обґрунтовані оригінальні ідеї і є тексти, не варті паперу, на якому вони надруковані. Насамперед «Критика» вчить ґрунтовно, оригінально і критично мислити (й писати) - і це головне. Особливо в країні з інфантильним населенням, домінантою попси в культурі та безкультурною квазіелітою. Пишаюсь, що мав честь бути дописувачем Вашого часопису.

«Критика» - це часопис для людей, які думають. Які вірять у свої принципи та ідеали, але яким ця віра не заважає ставити багато речей під сумнів і дивитися на реальність з різних боків. «Критика» також порушує дуже важливі теми для українського суспільства: від історичної пам'яті до подолання спадку тоталітаризму, від цінностей до тенденцій у літературі та культурі. В Україні нам важливо давати простір для розвитку інтелектуалів, тобто людей, які намагаються з'ясувати складні питання історії і теперішности, які мають для цього час і покликання. Бо суспільство без людей, які думають і аналізують, які тримають високу планку розуму та моралі, приречене на занепад. 

«Критика» - часопис непересічний, унікальний, впізнаваний. Це медіа-майданчик того самого «критичного знання», яке вирізняється саморефлексивністю, політичністю, чутливістю до соціальних нерівностей і націленістю в майбутнє. Я люблю читати «Критику» і вважаю за честь співпрацювати з часописом. Доєднуйтесь!

Протягом 20 років «Критика» залишається для мене надійним навігатором у світі літературних новинок. Цікаві обговорення актуальних тем, публікації провідних літературознавців і критиків, дискусії, що стимулюють думку, прекрасні книжкові видання - все це давно зробило часопис улюбленим і необхідним супутником.

«Критика» – це один із небагатьох часописів, який не боїться чутливих для українського суспільства тематик - про гендер, сексуальність, різноманітні форми дискримінацій, фемінізм, квір-студії тощо. Причому «Критика» є майданчиком для висловлення різних точок зору на актуальні суспільні питання - наприклад, чи то про фемінізм, сексизм і ФЕМЕН, чи то про участь і роль жінок на Майдані тощо.

«Критику» я почав читати з 2001 року. Тоді з нетерпінням чекав кожен номер, прочитував його від початку до кінця, стежив за дискусіями, що точилися на його сторінках (це триває й нині). Тому, без сумніву, часопис мав великий вплив на моє інтелектуальне становлення. Найголовніше, що він демонструє приклади сміливості користуватися власним розумом. Зрештою, недарма назва часопису «Критика» перегукується із назвами творів Канта.

«Критика» – це завжди розмова розумних, компетентних, тверезих людей. З ними не обов’язково погоджуватись – але варто прислухатись до їхньої думки. Однаково важливі й сама культура дискусій, і коло тем, які вже двадцять років окреслює «Критика»: що саме є актуальним, болючим, перспективним. Від чого ми відмовляємось, що приймаємо, чого шукаємо. Врешті, – хто такі «ми»? Ми, читачі «Критики», гуманітарії, українці? Як завжди, усвідомлення питань і пошук відповідей важливіші, ніж остаточні висновки.

Читайте «Критику», щоби відчути смак свободи! Бо якщо я скажу, що сьогодні в Україні немає періодичного видання, яке б дорівнювало «Критиці» – за змістом і широтою проблематики чи рівнем інтелектуальної напруги статтей і матеріалів – то це не покаже, до якої міри «Критика» смілива і необхідна.  І якщо скажу, що «Критика» часто, акумулюючи ідеї щодо суспільного поступу в Україні та світі, чи формуючи проєкцію нових естетичних можливостей літератури, кіна й музики  спонукала і спонукає, за висловом Юрія Шевельова, до «нищення Картагени нашої провінційності», то і це не покаже усіх її можливостей і впливу. «Критику» слід читати, щоб це зрозуміти – найкраще щодня!