Анти-імперський вибір. Постання українсько-єврейської ідентичности

ЦИТАТИ З ВИДАННЯ

Головні герої цієї книжки – євреї, які обрали колоніяльну, а не імперську культуру. Отож далі йтиметься про альтернативну, хай і марґінальну, модерну єврейську ідентичність, про євреїв, які інтеґрувалися в українське суспільство і пов’язали свою долю з колонізованим, гнобленим, безправним і бездержавним українським народом, що його сучасники у Східній Европі вважали другорядним, нікчемним, відсталим і антисемітським. Традиційно стосунки українців і євреїв розглядають у двох панівних політичних контекстах – царської Росії та радянської України. У цій книжці йтиметься про культурний контекст українського відродження, що час від часу, хвилями і певними періодами, проявлялося впродовж останніх півтора сторіччя. Цей специфічний культурний контекст допомагає зреконструювати різноманітні форми взаємодії між представниками двох народів. Він також дозволяє зреконструювати українсько-єврейський симбіоз у галузі культури, що його іґнорують сучасні дослідники, занадто заглиблені в політичну історію. Найважливіше ж те, що ця книжка обґрунтовує необхідність вивчати український колоніяльний контекст і українське відродження у рамках дослідження історії євреїв Східної Европи.

Історія інтеґрування євреїв в імперські культури видається настільки важливою у модерному дискурсі, що кілька вагомих прикладів єврейської інтеґрації в культуру колоніяльну попросту іґноруються. Нас запевняють, що в багатоетнічній державі імперські євреї є загальною нормою. Виходить, що модернізація євреїв – це процес їхньої інтеґрації в імперію або ж у культуру «титульної нації» чи більшости населення. Характерні параметри імперії визначали специфічні риси єврейської модернізації: Російська імперія з її общинним ладом не могла запропонувати своїм євреям нічого, крім вибіркової інтеґрації до кількох верств і станів, а найбільше – вільні професії. Для єврея належати до імперії означало бути модерним, вільним, засимільованим, освіченим і лояльним. Коли угорці, українці (які називали себе русинами) та чехи в Австро-Угорській імперії перестали бути вірними підданцями держави і сформулювали свою нову лояльність у націоналістичному ключі, євреї опинилися серед останніх поборників імперії. Австрійські українці змагалися з австрійськими поляками за кількість місць в австрійському парламенті, а єврейських представників у райхсраті досі називали габсбурзькими євреями.

Дефіс у її українській версії – «Анти-імперський вибір» – має показати, що цей «вибір» не остаточний і не завжди незворотний. І річ не тільки в тому, що вибір мови та культури не конче є щепленням проти імперської амбіції чи геополітичного нахабства. Українською мовою можна написати і «Василь Стус», і «Віктор Медведчук». Книжка писалася в ейфорії Помаранчевої революції, виразно анти-імперської, проте по дорозі дефіс загубився, з ним разом – демократичний антиімперський патос українського націєтворення. Під впливом подій сьогодення (англомовну книжку підготовлено до друку 2008 року) я почав тверезіше ставитися до своїх героїв, які обрали собі мову, що не обіцяла жодних соціяльних переваг і була суцільно національно-демократичною, неімперською, поза-мейнстримовою.

Засвоєння імперської культури змінило соціяльний профіль євреїв, позиціонувало їх у рамках неєврейського суспільства і породило новий, світський тип єврейських громадських лідерів. Нова імперська ідентичність привела євреїв до австрійського райхсрату й російської думи. Дала можливість стати військовими міністрами в Угорщині й Італії, не вихрещуючись. Вивела на чільні позиції в мистецтві: і візуальному, і вербальному. На додаток до інтеґрації та рівноправности імперія пообіцяла євреям безпеку, широке визнання на політичних та культурних теренах і вплив. Змагаючись за безпеку, іноді за визнання і рідше за вплив, євреї охоче ідентифікували себе з імперією – чи з політичною культурою, яка прийшла під іншими назвами, але з тою ж геополітичною амбіцією. У нових національних державах і республіках, які виникли у XX сторіччі й мали власні щойно узаконені мови (Білорусь, Литва, Україна), євреї говорили російською мовою й ідентифікували себе з імперською російською радянською культурою. У Празі, Братиславі, Трієсті й Будапешті вони віддавали перевагу імперській німецькій мові, а не чеській, словацькій, італійській чи угорській. Євреї ідентифікували себе з голандською, французькою й англійською в колоніях Кюрасао, Мартиніка і Барбадос, віддавали дітей у французькі школи й ідентифікували себе з французькою культурою в колоніяльному Алжирі.