Допінґ духу

«Французький» Сьоран, що став ніби другим життям Еміля Чорана (1911–1995) – ніцшеанця та містика «нової ґенерації» у міжвоєнній Румунії, скомпрометованого своєю симпатією до Гітлера та до румунського фашистського руху «Залізна ґвардія», – вперше з’явився в українському перекладі. Перекладати Сьорана – рафінованого скептика і песиміста, подекуди циніка, але завжди блискучого стиліста – ніколи не було легкою справою: його прижиттєві перекладачі плакали, коли він безжально правив їхні тексти. Він втрачав будь-яку толерантність, коли йшлося про потрібний тон. «Переклад поганий, якщо він ясніший, зрозуміліший за ориґінал. Це означає, що йому не вдалося зберегти багатозначности авторського тексту».

«Допінґ духу» містить уривки «Трактату про розпад» (1949) «Спокуси існування» (1956), «Історії та утопії» (1960) та останньої книжки автора – «Зізнання та прокляття» (1986). Фраґментарність цілком виправдана. Майстер фраґменту й афоризму, апологет «атрофії слова», Сьоран не конструює наративів. Кожна його книга – сума уламків. «Твори помирають; фраґменти не жили, тому і не можуть померти»: дивна формула безсмертя! Для Сьорана афоризм – це «істина моменту», і за усім цим вгадується мовчання: «Культивує афоризми лише той, хто пізнав страх серед слів, цей страх упасти разом з усіма словами».

Формат книжки – кишеньковий, зорієнтований на широке коло читачів, – також вдале видавниче рішення. Бо хто читатиме цього чорного мораліста? Філософи? Можливо, але вони дуже швидко зіткнуться із суперечностями Сьоранової думки, його непослідовністю, пасіонарністю та смаком до перебільшення. «Вада філософії в тому, що вона є занадто стерпною», – пише Сьоран. Літературознавці? Також можливо; але тут немає ніякої поживної літературної «матерії», фіктивности, сюжетности, оповіді – скрізь та всюди – замаскований автобіографізм. Поети? «Лише погані поети є насправді вільними». Сьоран мріяв про те, що його прочитають люди з вулиці. Саме так: «мене завжди зворушували люди, які не прочитали в житті жодної книжки».

У цій маленькій збірці сьоранівських парадоксів вистачить на усіх: на інтелектуалів та поетів, на рафінованих естетів і на людей з вулиці, на зневірених песимістів та екзальтованих містиків. Адже, зрештою, «ми всі перебуваємо в пеклі, де кожної миті трапляється диво».