ARCHE, 2012, № 5 (116). Гуманітарны агляд III

Третій Гуманітарний огляд журналу «ARCHE» відкривають рецензії на білоруські переклади творів Чеслава Мілоша. Дзмітрий Віцько розмірковує над «Родинною Европою», в якій Мілош демонструє потугу пам’яті, силу осілости та міць культурної традиції в їхньому протистоянні тиску історії та примарної необхідности. А Сяргей Грунтов описує Мілошеву розумову мандрівку «Землею Ульра» як духовну пригоду та майже містичну подорож околицями єресі.

Він же оглядає останній роман Умберто Еко «Празький цвинтар», докладно зупиняючись на тій ревізії, яку автор учинив щодо деяких табу европейської культури.

Аляксандр Пашкевіч допитується: «То чи потрібна нам усе-таки Ева Томпсон?» – і захищає від західної дослідниці російських письменників Анатолія Рибакова, Валєнтіна Распутіна, Алєксандра Солженіцина, у чиїх творах вона знаходить прикмети колонізаторського мислення. Рецензентові дивно, що «вочевидь безпорадна» і «низькоякісна» книжка Еви Томпсон «Трубадури імперії: російська література і колоніялізм», з її «шарлатанським підходом» і «безсоромною брехнею», вийшла в різних країнах кількома мовами і привернула увагу багатьох східноевропейських інтелектуалів, особливо білоруських та українських.

Алєсь Смалянчук обмірковує інший бестселер останнього часу – «Кривава земля. Европа між Гітлером і Сталіним» Тимоті Снайдера. На думку рецензента, авторові вдалося показати успішну співпрацю двох диктаторів та їхню рівну відповідальність за масові вбивства на польських, білоруських та українських землях. Водночас Смалянчук дорікає Снайдерові за недостатнє опрацювання «білоруського» сюжету і брак критичности у розробці сюжету «польського»: американський історик перебільшує «польський характер» «кресів східних», не згадує про трагедію Єдвабного, а всю провину за «Волинську різанину» покладає на УПА.

Аляксандр Казаков рецензує монографію російського історика Алєксєя Лобіна «Битва під Оршею 8 вересня 1514 р.». Автор доводить, що московська армія тоді налічувала не 80, а лише 14 тисяч вояків, тож і перемога литовсько-білорусько-українсько-сербсько-татарськопольсько-угорсько-німецького війська на чолі із волинським князем Костянтином Острозьким-старшим не мала стратегічного значення. Для оцінки чисельности вояків Лобін використовує реєстри полонених московітів у Великому князівстві Литовському, а також власні методики. Наприклад, підраховуючи кількість московитів, що безуспішно штурмували Смоленськ 1513 року, дослідник ґрунтується на повідомленні про те, що Васілій III перед боєм видав їм 3 діжки пива та 3 діжки меду, чим ратники напилися «допьяна». Припускаючи, що для цього кожний мав випити по 1,5 л пива та 1,5 л меду, а також враховуючи місткість тодішньої стандартної діжки, Лобін робить висновок: Смоленськ штурмували не більше як тисяча вояків.

Андрей Катлярчук оглядає публікації скандинавських істориків, що спричинили перегляд деяких уявлень про Другу світову війну. Приміром, у працях Матца Делянда йдеться і про випадки відмови уряду Швеції видати нацистських злочинців, і про вида...